Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Звісно, якби росіяни не ввели свої війська, то все закінчилося б іще минулого року в серпні. Тоді хлопцям лишилося 7 км до російського кордону дійти.

Звичайно, що таке «перемир’я» вже всім набридло. Одні ті самі позиції, ні туди ні сюди. Але якщо наступати, то може початися Третя світова війна. Путін же не захоче програти. Він робить усе так, щоб він типу у виграші залишився.

Оце ж танків своїх в Україну насунув, бо хоче показати, що ми злякалися й віддали ці території. Не буде такого! Ніхто не злякається! Ніхто не відійде, бо позаду наші діти, наші мами, наші батьки й діди. Ніхто не відступиться.

І якщо він почне наступ, то точно ми будемо пити львівське пиво на Красній площі.

Наші пацани настроєні серйозно: якщо дадуть «фас», то всі підуть. І я так думаю, що ці, які не хочуть зараз призиватися, ховаються від повісток, вони бачать, що це вже рік тягнеться — стоїть на місці, і ніхто прямо війни війною не називає. Ясно, що треба йти вчитися на полігони, якісь навички необхідні всім здобувати. Але якби зараз визнали пряму агресію — а вона ж є, ця пряма агресія росіян, — то я даю вісімдесят відсотків, що ті, хто зараз не хочуть йти, вони б пішли, розумієш?! Правда має бути.

Аеропорт з повітря, кадр із відео, відзнятого дроном «Армії SOS» 15 січня 2015 року

Просто всім набридла оця «політика». Дебальцеве здали. Скільки там пацанів лягло! Треба було вчасно виводити. А так здали, і скільки втрат вийшло!

Так само аеропорт. Коли вони вже вийшли напряму лупити з танків! Нашим не можна стріляти по танках, а ті стоять, стріляють, бо знають, що наші стріляти не будуть, бо перемир’я. Щоб їм відповісти, то це треба було в штаб АТО звертатися, штаб АТО в Києві. Потім, поки звідти назад передадуть наказ, то ті танки вже відстрілялися й поїхали. Їх уже нема, розумієш?

«Ми не за пільги воюємо, не за гроші, а за свою землю»

— Що запам’яталося? Війна, війна. Як можна запам’ятовувати снаряди? Оці обстріли? Або як сепари «двохсотого» забирали. Ліпше б вони його не забирали, і наші не гинули, а всі були живі й жили собі спокійно. Але ж вони… Війну ліпше не запам’ятовувати, її ліпше забувати.

Я поїхав у відпустку й 19 січня приїхав. А 22 січня ми мали заїжджати знову в аеропорт. Але вже не заїхали. Наш комбат потрапив у полон. І ми молилися за наших пацанів, а там було багато «трьохсотих», і в полон багато потрапило. Бо знову ніби домовилися про зелений коридор для вивозу поранених, а вони не дали коридор, а забрали в полон.

Зразу сказали, що кіборгів взагалі не будуть міняти, але я знаю, що є випадки обміну. Зараз 10—12 наших пацанів там у полоні. У нас є свої позиції, зараз, я думаю, це вже не секрет, що це Водяне, Піски, Авдіївка, і наші хлопці бачили, як вони там бліндажі копають. Вони досі там у полоні.

Далі я не знаю, чи треба казати, чи ні. Але ладно. Захват аеропорту стався, бо 80-ка — вони загубили рацію чи, коли вони їхали, у них її забрали при обшуку. Тож сепаратисти знали всі позиції, які пости, що бачать і не бачать. Бо коли там спілкуєшся, то взагалі не треба казати, що я, наприклад, «той кут не бачу». Якщо не бачиш, то треба попросити, щоб другий пост подивився, лізе там хтось чи ні. А вони почали говорити: «Там я не бачу, а там бачу». І виходить, що сепари цим скористалися.

Ми, бувало, якщо не бачиш, а щось почув, то кільце витягнув, «мохнатку» туди викинув — так спокійніше, бо боєприпасів там хватало. Я певен, там іще, після того підриву, залишилось стільки, що мама не горюй. Тож треба було просто зайвий раз перестрахуватися й менше говорити, менше говорити.

От кажуть, що в учасників АТО чи бойових дій «льготи». А нам пільги ці ваші не треба, нам треба, щоб наші діти жили без пільг — нормально жили, щоб нормально себе почували у цій — нашій країні. Щоб ніхто не приходив і не казав: «У тебе хороший бізнес, якщо не віддаси, то завтра будеш труп». Щоб такого не було, як починалося при Януковичі. Розумієш?! От що ми хочемо!

Нам не треба купу грошей. Це що, не ясно, що людина за гроші чи пільги під кулі не полізе? Не за «льготи» йдуть воювати, люди йдуть захищати країну свою. А це тупцювання на місці, недомовки й брехня дуже дратують.

«Ми говорили російською, а стояли за Україну, і мова нас не розділяла», — «Барин»

Микола Тихонов, офіцер «Карпатської Січі» з позивним «Барин», пішов вою­вати добровольцем. У Донецькому аеропорту він зустрів новий 2015 рік і православне Різдво. Розповідає про те, як утримували позиції, як обговорювали книжки та улюблені опери під час чергування, а також про те, що бійцям добровольчих батальйонів свою участь у боях за аеропорт доведеться доводити хіба що в суді.

— У Донецький аеропорт я потрапив як офіцер добровольчого батальйону «Карпатська Січ». Я був головою Оболонської районної держадміністрації в Києві, був обраний туди відразу після Майдану. Я є координатором руху «Громадянська справа», а весь наш рух активно брав участь у Революції гідності.

Микола Тихонов, офіцер «Карпатської січі», позивний «Барин», перед «новим» терміналом ДАП Дорога до нового термінала Донецького аеропорту. Позаду ще ціла вежа. 30 грудня 2014 року. Фото: Микола Тихонов

Коли почалися ці події на сході України, я просто не міг залишитися осторонь. Я спочатку поїхав добровольцем у Піски, потім потрапив у Донецький аеропорт. Там і Новий рік зустрів, і Різдво. Вже тоді Донецький аеропорт був переднім краєм оборони. Туди багато хто хотів потрапити, вважали за честь взяти участь в обороні аеропорту.

Аж не віриться, що я там був. Коли ми виходили звідти, десь 12 чи 13 січня 2015 року, диспетчерська вежа ще стояла.