Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

«Бійці “Правого сектора” стояли з нами пліч-о-пліч»

— У «Правому секторі» геройські дівчата і хлопці, велике їм спасибі, що прикривали. У той час, коли ми були в аеропорту, із нашими БТР під’їжджали бійці «Правого сектору» і з нами пліч-о-пліч стояли. Якось приїхав їхній боєць Яшка. Маленький такий, сам по собі емоційно заряджений. Він казав: «Комбат Чорний дізнається, що я тут, — голову відірве».

Вони молодці, вони дуже багато допомагали. Я про «Правий сектор» і саме тих, кого я бачив, можу сказати, що це героїчні, порядні люди, які вміють воювати.

Зброю їм не віддавали, а боєприпасами допомагали. У них зброя поганенька була. Боєприпасами, якими вони просили поділитися, ми ділилися, бо ж робили одну справу. Вони дійсно нас захищали і ті ж Піски тримали.

Був випадок, що хотіли побачити снайпера, де він є, бо не могли вирахувати його позицію. То хлопець з «Правого сектору» встав, присвітив себе ліхтариком і каже: «Ось я, ось я, стріляй».

Наших хлопців не розпинали, а вішали. Було таке, коли терористи зайняли старий термінал, а наші відійшли на новий. На старому терміналі вони повісили одного нашого і двох своїх. Вони навіть своїх повісили, — мабуть, щоб настрахати нас.

У полон наших багато потрапило. Кулеметника Ігоря Брановицького з нашого підрозділу катували, а потім сам «Моторола» його застрелив — добив.

Хлопці розказували, що терористи зразу питали, де кулеметник, і сказали, що він «двохсотий». Ігор себе тримав гідно. Вони його побили так, що був як холодець, а «Моторола» уже добив.

Втрачати бойових товаришів — це взагалі дуже страшно. Навіть інколи поранення, хоча і незначні, — на них дуже страшно дивитися. Бо ж страждає людина, яка вже стала тобі рідною.

Про всіх хлопців, з якими воював, можна розказувати як про героїв. Бо ні один не злякався, не відійшов назад, не втік, не сховався, десь не пересидів. Особливо Олексій Панченко, який загинув біля вежі.

Він був мужній, освічений. Він у Черкасах обіймав посаду в одному з департаментів адміністрації і пішов воювати, захищати Вітчизну. У мирному житті весельчак, добродушний, щирий, суцільний позитив. А в бою такий мужній, відчайдушний, просто змінюється людина. Про всіх моїх товаришів можна таке сказати.

«Ця війна й оборона аеропорту сформували “чоловіче” покоління», — «Динамо»

Олексій із позивним «Динамо», боєць 93-ї бригади, обороняв Донецький аеропорт 12 діб у грудні 2014 року. Він розповідає про те, як разом із двома товаришами повісив прапор на новому терміналі, та про те, чим загрожував проїзд через блокпост сепаратистів:

— Я дизайнер ландшафту. Працював на Рубльовці (елітний район на захід від Москви з найдорожчою в Росії землею та дачами, резиденціями. — Ред.). Звільнився і пішов воювати. У мене батько, мама, дві сестри. Мама в мене росіянка, вона за Росію, а тато — великий патріот України.

Я чув, як ті, хто повернувся з аеропорту, казали, що побували в пеклі. А я так не вважаю. Нам просто трохи пощастило, бо тоді з 9 по 15 грудня було перемир’я. Хоча, звісно, були дні, коли було дуже гаряче. Ми в такі дні у туалет ходили на колінах. Ховалися всі за бетонну колону. І їли ми менше, щоб до туалету не бігати.

Скажу чесно, аеропорт був настільки замінований, що навіть після закінчення війни його ніхто не розмінував би. Сапери там зробили цілі мінні композиції. А інакше як воювати? Техніки в нас немає, БМП — гнилий. Нам не потрібні були «Оплоти», нам би хоч «Булати».

Про прапор над новим терміналом

— Ми вішали з хлопцями. Ідея була Боді, хлопця з 3-ї роти. У нас був наряд з сьомої ранку до дев’ятої вечора на пості «Ромео». Цей пост найбільше обстрілювали.

Раніше з боку вежі десантники вже повісили прапор, але під кутом. Ми хотіли сфотографуватися. Взяли з собою десантника, лейтенанта «Халка», бо він знав, де там розтяжки, аж дивимося — на даху ще один прапор лежить. Великий такий прапор на металевій палці.

А на старому терміналі сепари повісили прапор Новоросії, тож у нас з’явилась ідея навпроти їхнього прапора повісити наш. Нам хотілося, щоб вони бачили кожного ранку український прапор. От ми добігли, знайшли дріт і прив’язали прапор. Одразу по нас почав стріляти снайпер і прострілив мені черевик.