Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

На фронті набагато простіше. Там лінія розмежування чітка: є ворог, є ти. Усе. Або ти ворога, або він тебе.

Тут, не на війні, — вже хто спритніший, хто краще підготовлений. Внутрішні вороги дуже підступні, вони можуть діяти не напряму, а через своїх агентів. Людина може робити ворожі дії, навіть не підозрюючи, що те, що вона робить, погано для України. Хлопці, особливо після війни, більш відкриті, хочуть допомогти всім, то й можуть повестися на це.

Тим більше що держава майже нікому нічого не дає із соціальних пільг, і цим користується ворог, підбурюючи людей.

«Страху немає, його нав’язують, щоб ми не піднімали голову»

— Я дотримуюсь такої думки, що страху взагалі немає. Страх — то нав’язане соціумом відчуття, щоб знищити волелюбний дух нації й щоб воїни не піднімали голови. Не пам’ятаю, хто сказав: «Воїн — то є найвище у нації. Це навіть вище, ніж Бог. І нація має любити воїна. І коли нація буде любити своїх воїнів, воїни будуть їх захищати».

Натомість, коли деякі хлопці сюди приїжджають, на них узагалі не звертають уваги або кажуть: «Чого приїхав? Хто тебе послав? Ти вбиваєш мирне населення».

Яке може бути «мирне населення», яке стоїть з автоматами і піднімає чужий прапор у твоїй країні?! Ми воюємо проти окупантів. А добровольців ніхто не посилає, вони самі вирішують і йдуть. Вони більш вмотивовані.

Хлопцям, які в Збройних силах, яких мобілізували, трошки важче. Але коли вони повоюють у групі «правосеків», вони також стають «правосеками». Так що все нормально.

Ми переможемо, тут по-іншому бути не може. Ми майже сформувалися як нація, ще трошки — і буде велика Українська самостійна соборна держава.

Для мене свобода — це коли на моїй землі не буде окупантів, це по-перше. По-друге — коли держава буде українською, тобто буде дбати про народ і Україну.

Ми є багатою країною, у нас є свої природні ресурси, ми можемо налагодити життя в нашій країні, а потім домовлятися, з ким нам дружити, з ким не дружити. І чому хтось нам має диктувати, як нам жити? Це взагалі абсурд.

Ми ж не диктуємо: «Росіє, роби так і так, бо ви нам набридли», «Євросоюзе, роби так, бо нам це подобається». Ми ж цього не робимо, а чому вони це роб­лять? Не треба до нас лізти, ми самі тут розберемось, як нам жити.

«Коли ми переможемо, я напишу альбом, буду займатися музикою»

— Дуже на мене ця війна вплинула. Я став спокійніший. Раніше я був «чебушний» трошки такий, можна було мене вивести з рівноваги дуже швидко. То тепер… Багато було конфліктів, коли в обличчя тобі дуже негарні речі кажуть, — спокійно вислуховую. Перед тим як ворога бити, особливо ворога внутрішнього, який не за лінією фронту, а тут, йому треба пояснити, що він робить не так, за що його вважають ворогом. Ну а потім, якщо він не зрозуміє, то можна і «відпестити».

Як ми відходили? Під’їхав їхній танчик, а наші два танчики поїхали в інший бік. Приїхав один — у нього заклинило дуло, він поїхав.

Там усе горіло. У нас був один БТР і було ухвалене рішення про відхід, бо банально не було де вже робити позицію і не було сенсу її тримати.

Потім приїхали хлопці. Ще ми два чи один день трималися. Я вже чітко не пам’ятаю, дуже погано було, контузія себе проявляла. Напевно, нас «градами» накрило, принаймні, останні мої спогади такі. Тоді я двох друзів втратив, одного з моїх побратимів дуже сильно поранило. Потім іще були операції. А тоді мене просто вигнали з передової лікуватися, тому що я був у дуже поганому стані.

Коли ми переможемо, я напишу найбільш класний дабстеповий альбом, який тільки може бути. У мене навіть є вже начерки, я вже почав трошки ходити до студії, почав у мене трошки відновлюватись слух. Бо я раніше не чув на середніх, на низьких частотах через контузію. Буду займатися музикою.

Можливо, буду знову працювати десь на телебаченні, якщо мене візьмуть з моїм характером. А можливо, щось буде ще й цікавіше. Тому що життя — цікава штука, треба жити і використовувати кожну мить. Та поки окупант стоїть на нашій землі — ми будемо боротися до кінця.

«Нічого геройського. Ми виконували бойові завдання», — Павло Саліков