Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

— Я був у групі розвідки «Правого сектору», яка перша побувала в Донецькому аеропорту. Там якраз починалися бої, не такі тяжкі, як потім, і у нас там був дальній блокпост — найдальший. Це не в самому терміналі, а ще за терито­рією, майже в Донецьку. Ми там дали прикурити ворогові. Розпочався важкий заміс на території Донецького аеропорту.

«Бєс», командир 13-го запасного батальйону ДУК «Правий сектор»

Окупанту треба показувати зуби і робити це постійно. Я взагалі вважаю, що якби були більш чіткі команди з боку Генштабу та Збройних сил України, то не було б стільки втрат і лінія розмежування була б не такою.

Першу контузію я отримав, коли вистріляв дуже багато патронів у закритому приміщенні з РПГ. Потім я був під Спартаком, виручав хлопців, треба було звільнити висоту.

Була така «лінія життя» в аеропорту, про неї всі знають. І ми там звільняли одну позицію, щоб хлопці нормально проїжджали, продовольство постачали. Там також потрапив у бій, там теж була контузія. Чотири підряд було в аеропорту, як сказав мені лікар.

Пам’ятаю бій, де ми поклали багато омського спецназу. Точно не згадаю, щоб не бути брехуном, чоловік 40—50 поклали.

У бою я не відчуваю злості. Я взагалі всім хлопцям пояснюю, що, якщо на твоїй землі є ворог, треба ставитись до нього як до ображеного, тому що, коли йде український воїн, ворог боїться. Не ми його маємо боятись, а він нас. Коли іде контр­атака, завжди не вистачає гарної кави. От мені потрібна для мозку гарна кава!

У бою я часто слухав музику, оскільки я гранатометник і не люблю навушники використовувати військові, у них банально незручно, — я собі там якусь музику включу прикольну і воюю потихеньку.

Можу послухати під настрій. Можу послухати класику, наприклад Моцарта, або хард-рок, патріотичні пісні або патріотичні пісні Ічкерії. Вони душевні, і їхня визвольна війна проти окупації Росії дуже схожа на нашу. Багато хлопців їхніх воює, сам спілкуюся з ними і вважаю, що перемога буде взагалі тоді, коли Російська імперія буде зруйнована повністю. Мене можуть назвати за це «фашистом» чи ще кимось, я вже звик, я їм кажу завжди: «Слава Україні!»

Чув, що ми їмо дітей, вішаємо, «мародьорнічаємо», ще багато чого розказують. Це смішно. Сепаратисти якийсь міф запустять — ми сміємось. Ми на своїй землі, Донбас завжди був українським і залишиться українським, просто на певний час окупований.

Вони кажуть, що ми стріляємо по мирному населенню. Це війна, випадковість, нічого не зробиш. Вони так само стріляють по мирних селах.

«Коли починаєш воювати нестандартно, у ворога плавиться мозок»

— Хлопці люблять пожартувати, включити «Русский Иван, сдавайся, у тебя есть пару минут, страшный Укроп придет за тобой» чи щось таке. Вони у відповідь нічого не вмикають. Вони взагалі стараються тишком-нишком воювати.

Є різниця, коли воюють сепаратисти — збіговисько незрозумілих людей, а коли воюють кадрові військові Російської Федерації. Це одразу видно. І коли ти проти них починаєш воювати нестандартно, у них просто плавиться мозок.

Наприклад, бій в аеропорту. Закрите приміщення, з гранатомета ніхто не стріляє. Для них був шок просто, коли я відкрив вогонь. І стільки пострілів… Я думаю, вони досі пам’ятають.

Тоді «Моторолу» перший раз підстрілили під час мого бою. Він мені дзвонив, погрожував. Я «люблю», буває, з ним поспілкуватись. Якби побачив, не знаю, що з ним зробив. Напевно, і він так зі мною. Він вмотивовано виборює собі «Новоросію», яку я не розумію. Ну, виборюй собі «Новоросію» у Москві. Чого лізти в мою країну? Мені це не зрозуміло. Може, колись вони пояснять.

Часто пишуть на моїх сторінках у соціальних мережах: «Покайся», «Сдохни» чи ще щось подібне. Я завжди відповідаю: «Слава Україні!»

Є такий сайт — «Трибунал» — у сепаратистів, дуже такий веселий, вони всіх «карателів» туди записують. Буквально недавно мене занесли туди. Думаю, клас! Хоч хтось мене поважає. Бо країна якось не дуже. Образливо, але так… Ми воюємо для народу, а не для тих незрозумілих людей, які сидять на Банковій.

«Коли ЗСУ воюють разом з “правосеками”, самі стають “правосеками”»

— Відповідальність завжди є, коли ти командуєш якоюсь операцією і ведеш хлопців у бій. Головне — не допустити паніки. Головне — своїм прикладом показати, що можна бити ворога, що треба бити ворога, що це наша земля і що під ворогом вона має горіти. Ворог боїться сильних духом.

Було, починається атака на аеропорт, а хлопці включають музику — і колонку у вікно, щоб чули.