Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Я відразу поїхав до супермаркету і купив там тушонки — ну, знаєте, щоб запас був. Аж раптом знову телефонують й інформують, що збір не 11, а 10 числа, то я зібрав речі й харчі і пішов уже до військкомату.

Зі мною тоді четверо друзів ішли — до речі, один із них, який мене просто по телефону розпитував, як ідуть справи, приїхав мене проводжати просто з роботи, у туфлях і брюках. І так з нами і лишився! І так з нами і в армію пішов!

Йому дружина телефонує, питає: «Ти ввечері коли з роботи прийдеш?», а він їй каже: «Я в армії». Вона спершу не могла повірити, лише на другий-третій день зрозуміла, що її чоловік дійсно в армії.

«Не розумію, чому генералів боятися?! Поважати можна або ні»

— Ми потрапили в частину в Київській області. Військкомат нас направив туди, де були потрібні люди. Виявилося, що ми потрапили до зв’язківців.

А я у зв’язку насправді нічого не розумію. Тиждень усе тягнулося, а тоді вийшов командир бригади і спитав, чи є бажаючі їхати на південь країни. Що мене здивувало — це те, що багато контрактників відмовились їхати — мовляв «майдануті» почали то всьо, тепер нехай і їдуть». Нас визвалося вісімнадцятеро. Дали нам машини — їдьте.

Десь тільки 20 числа ми дісталися півдня. Їхали дуже довго, доходило до того, що солярку просили у далекобійників. Ті нам казали: «Хлопці, у нас машини “євро”, пальне не зіллєш, зупиняйте “КамАЗи”». Так допомагали чим могли — ключами чи запчастинами. Отак-то ми їхали на Херсонщину в ту бригаду, яка займалася зв’язком.

Ну, доїхали якось. А там нас теж не чекали. Ми рапорти пишемо, що хочемо країну захищати, а всім до твоїх рапортів і звернень байдуже.

Але оскільки ми не професійні військові, то з друзями, побачивши генерала, пішли до нього — напряму. От я не розумію, чому потрібно боятися генерала?! Поважати — так, якщо то дійсно достойний генерал, але не боятися.

Ну, то ми зайшли до нього і кажемо, що ми йшли у військкомат не для того, щоб тут сидіти в тилу. А коли почалося АТО, то ми начальству кожного дня набридали, і ті вже нас усіх знали і від нас ховалися. Нас у тій частині назвали «махновцями».

І ми свого досягли — перевелись у 79-ту бригаду. Це вже був серпень. Якраз бригада щойно вийшла з оточення. Нас у списки зарахували, і ми з бригадою увійшли в зону проведення АТО.

«Хлопці в аеропорту жартували: «Ану, вибивай нам квиток додому»

— Я у новинах відстежував події в Донецькому аеропорту. Я там бував раніше, під час «Євро-2012» двічі прилітав до Донецька на матчі Україна—Англія та Іспанія—Франція. Я там орієнтувався трохи.

Віталій Горкун з бойовими побратимами. Фото: Віталій Горкун

І потім хлопці, коли дізналися, що я у Жулянах працював на реєстрації рейсів, якось знайшли клавіатуру, принесли мені й кажуть: «Тримай. Це ж твоя професія. Вибивай нам квитки додому».

Та перед тим, 26 вересня, у мене був день народження, і трапилося так, що нам дали 5 діб відпустки. І на другий день після свого «дня варення» я дізнаюся, що наші хлопці при заході в аеропорт потрапили під обстріл танків і було багато загиблих. Подзвонив командир роти і сказав, що всі повертаються з відпусток і ми йдемо в аеропорт.

Осколок, який отримав розвідник, тільки прибувши у старий термінал. Осколок влучив у спину в сантиметрі над бронеплитою. Лікар казав, що боєць має вижити. Фото: Віталій Горкун

«Добре, — міркую я собі, — якщо треба їхати — будемо їхати, бо в аеро­порту наші хлопці, їх треба змінити». Їхали й розуміли, куди їдемо. «На базі» отримали зброю — і відразу в аеропорт. Там уже 10 днів тримали оборону.

«Я дві ротації був у старому терміналі аеропорту»

— У мене були дві ротації з моєю ротою. Першого разу, 2 чи 3 жовтня, точно вже не пригадую, ми змінювали наших хлопців з 3-ї роти і 3-й полк спецназу, яким керував «Редут». Це було вночі, і ми навіть не знали, де сидять ті так звані ополчєнци, де їхні вогневі точки.

Тоді ми заїхали більш-менш спокійно, але як тільки ми під’їхали до нового термінала, то відразу розпочався мінометний обстріл. Ми зайшли в новий термінал, перечекали, а тоді вийшли і почали розвантаження. Наші БТР-80 були повністю укомплектовані БК — ми ж розуміли, куди їдемо.

Розвантажили боєприпаси, і нас розподілили, хто і де буде. Ми під’їхали у старий термінал — тоді, у жовтні минулого року, до нього можна було під’їхати на БТР, а там хлопці вже приготували «двохсотих». От ми на ту ж «коробочку» завантажили загиблих: там були і хлопці з «Правого сектору», і спецназівці 3-го полку. Поклали й відправили.