Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

І якось дуже швидко все закрутилося: поки зайшли, поки всередині облаштувались — раз, і з 3-го полку спецназу вже в терміналі нікого й не залишилося. Нам тоді «Правий сектор» дуже допоміг.

Ми зайняли оборону: хто на першому поверсі, хто на другому. На третій поверх не піднімалися. На кожній позиції з нами чергували по двоє хлопців з «Правого сектору», які, здається, на два дні раніше від нас приїхали. І так ми перший світанок у Донецькому аеропорті зустріли і побачили, що відбувається навколо.

Ніч була темна, складно було розібратися в ситуації. А вранці зрозуміли, що тримати оборону тут буде нелегко: усе прострілюється, замість стін гіпсокартон.

Вигляд на новий термінал. Фото: Віталій Горкун

«Усі розуміли: є зовнішня агресія, треба рятувати країну»

— Принцип утримування аеропорту — це кругова оборона. У мене постійна точка була, яку ми тримали на другому поверсі — біля дальніх сходів. Ми контролювали ті сходи, щоб не піднялися сепари знизу або не спустилися зверху. Там ще три коридори було, звідки «ополчєнци» теж могли з’явитися. Десять днів там був. У нас у всіх ротація по 10 днів, не більше.

У другій ротації командири нас розгрупували, як і першого разу, на ті ж позиції, щоб бійці нормально орієнтувалися, що до чого.

У жовтні ще було більш-менш, можна було терпіти. А у другу ротацію, у листопаді, вже холодно було вночі добряче. Навіть у когось із хлопців з 1-ї роти нирки відмовили. Харчувалися ми сухпайком. Вода була. Боє­припаси були. Правда, траплялося, що БК у нас детонував після влучення нашого ж снаряду.

Сон між боями у старому терміналі ДАП. Фото: Віталій Горкун

У нас стосунки добрі були. У «Правому секторі» хлопці нормальні, добровольці, як і ми з друзями. Ходили й одне одного підбадьорювали: мовляв, «якщо помирати, то з музикою». У 79-й бригаді були ще контрактники. Ставлення серед них до Майдану різне: хтось проти, хтось — за, але в них робота така — боронити країну.

Якщо у ставленні до Майдану розходження були, то у питанні щодо захисту країни розходжень ніяких не виникало. Ні в кого не виникало питань, усі розуміли, що є зовнішня агресія, яку треба зупиняти.

Ми бачили в приціл найманців. Були кадирівці, з одним навіть дні два-три перегукувались, спілкувалися. Товариш мій, якого теж звати Віталій, з ним перекрикувався. Образи від них лунали різні. Можна, я не буду їх озвучувати? І без того, мені здається, всі розуміють їхні «улюб­лені фрази».

Був кадирівець, який нас зранку будив — гатив нам з РПГ у вікно, а на третій день ми вже його випередили і розбудили зранку.

У старому терміналі. Фото: Віталій Горкун

«Аеропорт потрібно було тримати, але чому не розширили плацдарм?»

— Зараз для нас Донецький аеропорт уже як символ. Це насправді, тепер це розумієш, неймовірна річ, — 242 дні утримувати фактично нічим не захищені три приміщення. Люди тримали оборону під постійними мінометними й артилерійськими обстрілами, САУ. Танки били прямою наводкою.

Жодне приміщення такого не витримає. Жодне. А люди витримували.

Інше питання — чому не розширили плацдарм довкола аеропорту? Я солдат, я не генерал. Генералам, можливо, видніше. Але багато є запитань: чому так сталося? Чому втратили ключові позиції навколо ДАП? З «перемир’ями» цими також багато питань.

Сергій Галян — кіборг з першої шпальти «The Los Angeles Times»

Сергій Галян, студент-перекладач, який у жовтні 2014-го захищав Донецький аеропорт у складі 95-ї аеромобільної бригади. Інтерв’ю з ним у статті Сергія Лойка про захисників Донецького аеропорту потрапило на першу шпальту «The Los Angeles Times». Тоді про участь Сергія в обороні ДАП дізналася його мати, а от батько хлопця, полковник російської армії, від початку знав, де його син.

— Те, що відбувалося в Донецькому аеропорту, словами не передати. Це зовсім інший світ. Я туди приїхав необстріляний, а там стріляли з усіх видів зброї: із гранатометів, із АГС, із кулеметів, із мінометів і навіть з «градів». Найстрашніше, мабуть, — це танки.

Великим випробуванням було навіть туди просто доїхати. Фактично проривалися в аеропорт на бронетехніці дорогою, яку повністю прострілювали.

Сергій Галян

Хлопці в Донецькому аеропорті трималися в повному оточенні. Коли я приїхав, у новому терміналі перший поверх був наш, другий наш, а на третьому були сепаратисти.