Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Коли Муженко став керувати операцією, то прибрали всіх пацанів, хто знає злітну смугу від А до Я. Я можу провести будь-кого в будь-яку діру. Ми так довго готувалися до штурму, а досвідчених забрали і поставили новеньких, які взагалі нічого не знали. Поставили під їхні «гради». Тоді ж, пам’ятаєте, взяли людей у полон і “Гіві” зрізав і пхав їм до рота нашивки.

«Якщо на верхівці нетямущі, то нехай грають у “Ферму” і вчаться воювати»

— Під час останнього штурму аеропорту на метеостанції були мої пацани, вони спостерігали, як «гради» бомбили тих, хто йде з аеропорту, — вони тікали звідти, покалічені. Вони майже не стріляли, бо не ясно було, де свій, а де сепар. Накривали «градами», як сепари, так і наші. Тобто це все було ганебною зрадою. Якщо на верхівці такі нетямущі люди, то нехай грають у «Ферму» в Інтернеті і вчаться нарешті воювати.

Я людина неграмотна у військовій справі, але в мене немає жодного програшу. І керувати треба ставити таких людей, які вчилися на передовій перемагати, а не тих, кому «героїчно» понаставляли зірочок.

Якщо ти розумний такий, то піди з бійцями в бій, а потім уже говори щось. Кожен командир має особисто йти у бій з пацанами. Та ніхто з них не воює і взагалі не знає, як це робити, але керує. Це і є перша причина того, чому пограємо. Друге — керівництвом ведеться якась своя гра, воно вважає, що це його територія, і виходить, що «кому війна, а кому — матір рідна».

Якби зараз можна було повернути все назад, я б особисто пішов у термінал і все б було нормально. У мене була готова команда, ми повністю дослідили прилеглу територію. Нам відомі усі слабкі місця сепаратистів. Знаємо, де і як можна пройти, де проскочити, знаємо, де яким калібром стріляють, де б’ють «градами», — ми весь час там живемо. Ми все там знаємо і з хлопцями з тієї ж 93-ї бригади точно штурманули б аеропорт. А Муженко приїхав, поставив нових людей, і 93-тю бригаду попросили звідти піти.

«Чому росіяни йдуть уперед, а наші стоять і відступають?»

— Ця точка бою, на мою думку, існувала, щоб знищити найкращих із патріотів: коли на одному місті б’ють міномети, концентруються маленькі точки, де можна битися, битися, битися і не лізти далі. Нам вона вигідна, тому що там нагромаджуються сили російських бойовиків. А владі вигідно, бо ми нічого не штурмуємо. А якщо ми цього не робимо, поступово ця «Новоросія» стає офіційною, як окрема держава. Тобто в нас зрада йде згори. Це наша земля, ми не маємо тільки стояти і робити оборонну стіну. Ми весь час повинні йти вперед. Чому росіяни йдуть вперед, а наші стоять на місці та відступають?

По рації сепаратисти кажуть: «Третя сила», а третя сила — це росіяни. Усередині в них безлад. Полонені розповідали, що нікому не підпорядковуються. Кожен підрозділ — бандитський. Вони там навіть один з одним воюють. Є росіяни, які пускають «нациків», а самі спостерігають здалеку. Росіяни б’ють тільки великою артилерією.

Дії сепаратистів були безглуздими, неграмотними і боягузливими. Єдине — у них завжди для складних ситуацій було «перемир’я». Вони б’ють, а потім у них закінчується БК і вони одразу оголошують про перемир’я. Як тільки вони поповнили БК, перемир’я закінчується.

«Я людина вільна. “Правий сектор” — це я, це усі патріоти»

— У мене оборона була не тільки від сепарів, а й від своїх же. Я дружу з 93-ю бригадою, але розумію: якщо їм згори надійде наказ розстріляти нас, вони розстріляють. Тому в межах 5 км від бази ми завжди тримали оборону.

«Правий сектор» у листопаді пішов з аеропорту. Думаю, він хотів показати свої амбіції. Ніхто не думає про Україну, амбіції «рулять». Вони кажуть, ми зараз підемо, і раз — «накриє» Піски. Аж тут виявляється, що є така дурна людина, як я, і мій 7-й батальйон. Ми не думали про амбіції, бо якщо б ми пішли, хто захищав би пацанів? Тому ми залишились.

Роль «Правого сектору» в обороні аеропорту — це роль окремих особистостей, тому що їх були одиниці. Так само і бійці 93-ї, 80-ї, там були класні пацани. Але це одиниці. Усі інші — необстріляні.

Одного разу «Правий сектор» надумав забрати мого полоненого. Вони просто заїхали до мене в «лігво» і намагались забрати його силою. Забігає людина, показує своє посвідчення і каже, що їй наказано забрати полоненого. У той же час підрозділ СБУ «Альфа» — висока державна структура, у якої зовсім інше положення, поставилася до мене з повагою: вони сказали, що допитають полоненого і повернуть його наступного дня. Так вони і зробили. Натомість «Правий сектор» намагався полоненого взяти силою. Після чого я ще сильніше озлився на них і пішов з цієї структури.

Я ніколи не був залежний. Я людина вільна. А «Правий сектор» — це я, це усі пацани, які воюють за Україну. Це патріоти. А начальство «Правого сектору» — це щось трохи інше, бо несуть якусь маячню, «Тризуб» там якусь релігію «розводить». Я не пішов проти «Правого сектору», а пішов проти «Тризуба», проти начальства, яке вбиває моїх пацанів бездумно. Я це вважаю зрадою, коли хлопців пускають без зброї з однією гранатою, хоча зброя є у нас у містах. Саме тому до мене хлопці групами і перебігали з «Правого сектору», бо в мене є зброя, я їм її даю й одразу вчу, як з нею поводитись, — а що ще треба?

Під час оборони аеропорту ніхто з моїх хлопців не загинув. Коли я поїхав додому, хлопцю з мого підрозділу з позивним «Запорожець» міномет розірвав ногу. Я приїхав до нього в лікарню… А зараз, коли він мені телефонує, каже, що в «Правому секторі» йому ніхто не допомагає. Зате в Руслана Чорного є 75 тисяч собі на гвинтівку, 35 тисяч доларів дали на підрозділ — у них все є. А людина лежить в лікарні без нічого. «Правий сектор» взагалі не дбає про своїх хлопців.

А щодо аеропорту, то ми взагалі не йшли з аеропорту. Аеропорт довгий. Частина аеропорту була за сепарами, частина — за нами. Я, наприклад, тримав 17-у висоту, потім її тримала 6-а рота, потім 2-й батальйон 93-ї бригади, а тепер там батальйон «Січ» є. Тобто пів-аеропорту нашого. Ніхто з аеропорту не йшов.

«Коли починаєш воювати нестандартно, у ворога плавиться мозок», — «Бєс»

«Бєс», командир 13-го запасного батальйону ДУК ПС, прославився своїми нестандартними методами ведення бойових дій. Про нього розповідають багато історій, зокрема як він вибіг на злітну смугу перед танком і підбив його одним пострілом: