Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

— Ми обходилися тим, що в нас було за принципом «маємо те, що маємо». Спершу була проблема з тепловізорами, а потім нам їх передавали.

Сепаратисти ж воювали в такий спосіб: постійно хаотично провокували нас вогнем у відповідь, а коли ми не витримували й відстрілювалися, їхній снайпер фіксував наші вогневі точки й намагався їх «гасити». Тож ми з часом так звикли до їхніх обстрілів, що перестали на них відповідати. Просто не реа­гували. Людина звикає до всього.

Ми як заходили туди, брали з собою сухпай. Більше нічого такого не було. На маленьких горілках розігрівали каші, консерви.

Коли вдруге заходили в аеропорт, диспетчерської вежі вже не було. Вежа вже була розбомблена. Термінали теж. Усе тоді було вже розбите й розбомблене.

Цілою залишилася тільки злітна смуга, по якій, по суті, ми й зайшли. Наш підрозділ заступав на релейну станцію.

Спершу ми просто йшли як супровід колони легкої бронетехніки з причепом. Але те, що в колоні була вибухівка, ми визначили вже на самій злітній смузі. Обороняти вже не було чого, і ми вирішили підірвати «злітку».

Тож коли я вдруге був у Донецькому аеропорту, то брав участь у підриві злітної смуги.

«Мене Бог милував, а от товариша поранили в Донецькому аеропорту»

— Мій бойовий товариш розповідав, що було багато поранених і вони виводили їх звідти. Він теж отримав поранення, а от мене Бог милував.

Ми першими вчотирьох пішли добровольцями з Христинівського району Черкащини і до останнього трималися разом. Ні кроку на місці, ні кроку назад.

Нічого хорошого, крім друзів, я в аеропорту не побачив.

Найгірше, що може бути, — це коли втрачаєш бойових товаришів. Що ж може бути гірше, коли родина втрачає хто батька, хто брата, хто сина? Оце найстрашніше.

От спиш у казармі, і через одне-два ліжка починають збирати речі загиблого, щоб передати рідним. На це боляче дивитися.

«Контрактники відмовлялися, а ми ж добровольці», — Віталій Горкун

Захисник Донецького аеропорту Віталій Горкун, доброволець, боєць 79-ї аеромобільної бригади, розповідає, яких зусиль йому коштувало потрапити на фронт, чому «майданівців» називають «махновцями», а також про «спілкування» з кадирівцями під час захисту Донецького аеропорту:

— На війну я пішов добровільно. Пам’ятаю, як Янукович утік і я подумав: «Уф, ну нарешті!» Я багато часу проводив на Майдані, і мене з нічних змін відпускали (реєстрація рейсів в аеропорту «Київ». — Ред.). Звісно, я писав службові записки, що за власним бажанням знімаюся зі зміни, щоб колег не підводити, бо міг же і до міліції потрапити або отримати якісь ушкодження. Тоді я у Жулянах працював.

Потім знайшов іншу роботу, надумав одружитися. Міркував собі: «Ну все, зароблю грошей, і потрібно буде одружуватись! Уже Україну ми звільнили від такої системи, корупційної і злочинної». Аж тут — Росія анексує Крим.

Віталій Горкун біля «Заповіту» від «кіборгів». Фото: Віталій Горкун Віталій Горкун на фоні руїн нового термінала. Фото: Віталій Горкун

Пам’ятаю як зараз: 8 Березня зранку я вмикаю телевізор, а там показують, як моя 95-та бригада, у якій я проходив строкову службу, у повному складі залишає ППД (пункт постійної дислокації) і відбуває на південь України. Моя наречена тоді мені сказала: «Навіть не думай». Я їй кажу: «Ну добре, добре. Я поїду маму привітаю з 8 Березня». Поїхав, квіти купив і по дорозі до мами заїхав до військкомату. Там сказав, що я, такий-то, «бачив по ТБ виїзд “моєї” 95-ї бригади, у якій я 10 років тому проходив строкову службу, і маю бажання захищати Україну й вступити на службу у бригаду».

А це ж березень місяць, тоді у військкоматах стояли черги, і я у списку був уже після п’ятдесятих номерів. Мене записали і тоді ж, 8 Березня, увечері зателефонували і попросили розвезти повістки (питали, у кого є машини, щоб допомогти розвозити). То я розвозив повістки цілий вечір.

Через день мені дзвонять зранку і кажуть, що я маю збирати речі, але в 95-у рідну бригаду не потраплю, бо на неї «немає рознарядки». Правда, пообіцяли щось вигадати і мене «прилаштувати». Мені скомандували 11 березня прибути у військкомат уже з речами і взяти харчів на дві доби.