Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Одразу було видно, що це людина — професіонал своєї справи. Коли ми запитали його, на кількох війнах він був, сказав, що на двадцяти з чимось. У нас одразу всі запитання відпали.

Я бачив роботи Сергія Лойка ще в аеропорту, бо він показував їх на фотоапараті. Хочеться віддати належне, великою мірою аеропорт став таким символом завдяки цьому журналістові. Я не зустрічав іще настільки професійних і безстрашних фотожурналістів.

Я не казав близьким, що я в аеропорту, щоб їх не хвилювати. Але вони помітили мене на фотографії Сергія Лойка, ще коли я був там. Коли вони дізнались, то дуже переживали, але підтримували мене. Казали, щоб я тримався, що все буде добре і що вони чекають мене живим і здоровим.

Ще в нас був журналіст «Нового каналу». Був цікавий момент: український танк випадково влучив у аеропорт, саме в новий термінал. Ми з журналістом і хлопцями якраз недалеко біля цього розриву перебували. Залетіло на другий поверх, уламки посипалися, і нас трошки «глушануло».

Із журналістами російських пропагандистських ЗМІ я, слава богу, не зустрічався.

Якось сепаратисти для російського телебачення робили інсценування, ніби «укропи бухають і курять наркоту»: принесли «бульбулятор» і пляшки — типу, подивіться. Усе, що показують росіяни, — це страшна неправда. І я досі не перестаю дивуватися, що люди в часи Інтернету в таке вірять. Чим страшніша брехня, тим більше росіяни вірять.

Кухня і побут

В аеропорту переважно ми їли наші армійські сухпаї. Але одразу скажу, які їсти не варто. Це рослинно-м’ясні консерви, але замість м’яса — комбіжир. Це суцільний жах, а не їжа. Це сором, що в українській армії, яка воює, такі сухпаї.

Адреналін, звісно, нас підтримував, але я намагався їсти кілька разів на день.

Іноді в «головній кімнаті» бувало трохи ковбаси, цукерок та води.

Нам привозили газові горілки, ми робили на них чай та каву. Іще десантники якось пригостили нас норвезькими й американськими сухпаями, які вони якось дістали. Там був дуже смачний рис, він добре розігрівався на сорбіті. Ми пробували й американський сухпай. Там були якісь картопляні штуки з гострим соусом, наскільки я пам’ятаю, хлібець такий смачний і дуже смачний плавлений сир. Єдине, що там було несмачне, — це напій типу «Юпі».

Руки я, звісно, намагався мити. Але води в нас було мало, а все навколо у сажі й пилюці. Десантники розповідали, що там десь каністри з бензином підірвали, то все чорне було. І руки були в мене дуже чорні. Я їх мив-мив, відмивав, але не міг до кінця відмити.

Запах теж був іще той. Тхнуло сечею, і лайном, і чим завгодно. Покуриш — ніби не так. Сигарети нам привозили волонтери. Вони були переважно без фільтру, типу «Армади», були цигарки «Політ» — це як «Прима», тільки «Політ». (Посміхається.)

Я завіз пачку червоного «Мальборо», але роздав хлопцям.

Інколи хотілося просто якихось банальних зручностей — гарячу ванну, добре поїсти, просто бути в обстановці, яка розслабляє. Або навіть просто вийти на білий світ, бо потім, коли ми приїхали в Піски і додому, ми дивилися на небо — і це вже зовсім інше враження. Бо там ми два тижні сиділи під дахом і майже не бачили ні сонця, ні неба.

Спали ми десь у 10 м від нашої позиції, фактично посеред складу БК. Тобто за 10 м від мене лежав ящик з танковими мінами ТМ-62. Метрах у 20 був просто цілий склад — приблизно 50—60 одноразових гранатометів, «монки», міни ОЗМ-72, багато «цинків» з набоями.

У новому терміналі вже не було куди боєкомплект складати, бо стіни були переважно з гіпсокартону.

У нас був час на відпочинок, бо як такого штурму у нас не відбувалося: були обстріли, поодинокі розвідники-сепаратисти, були розвантаження. Тому, в принципі, ми спали. На нашій позиції було шість чоловік, відносно багато. Тому вночі ми чергували по двоє. Якщо був обстріл, просто піднімались інші. Тоді ми замерзли лише в останні два дні, коли різко похолодало. У самому терміналі було вогко.

Втрати

У новому терміналі було декілька поранень: одному хлопцю з 79-ї бригади віді­рвало руки гранатою. На моїй позиції був один хлопець, з 3-го полку спецназу, мобілізований з охоронної роти, то він отримав наскрізне вогнепальне поранення стопи. Ми з товаришем викликали БТР, дотягнули його туди й відправили в Піски. На вежі, здається, був один убитий. Були поранені й на вежі, і в старому терміналі.