Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

«Найстрашнішими були дорога та вивантаження БТР»

— Нам відносно пощастило, бо сама стрілянина відбувалася переважно в старому терміналі. Щоб узяти новий термінал і влаштувати серйозні бої в ньому, треба було спочатку взяти старий.

Обстріли були переважно з САУ, поодинокі розвідники сепаратистів лазили в підвалі й по дахах термінала. Не знаю, де саме були їхні підходи, але іноді вони обстрілювали людей під час висадки з БТР. Тоді ми обстрілювали посадкові «рукави» з легкої стрілецької зброї та одноразових гранатометів.

На інших позиціях, там, де були проходи, хлопці встановлювали міни, щоб захиститися від розвідників-сепарів, які намагались просочитися у термінал. До нас у термінал дуже часто залітали гепешки через дірки в даху, іноді кидали ручні гранати. Але, так чи інакше, сам новий термінал тоді, коли я був, не штурмували.

Штурмували старий, коли було перемир’я з колаборантами, які перейшли на бік росіян. Саме під час цього перемир’я вони й атакували старий термінал.

Найстрашнішими під час моєї ротації були дорога туди й назад та вивантаження БТР. Наприклад, б’є артилерія, бачиш розриви 120-міліметрових мін, скажімо, 100 м на взлітці аеропорту, а в цей час ти маєш вивантажувати ящики зі зброєю, амуніцією, набоями.

Стрілянина на старому терміналі була постійно: частково загороджувальний вогонь, частково хлопці когось «міряли». До нас, бувало, залітало рикошетом, і ми теж вели загороджувальний вогонь по можливих позиціях ворога.

Одного разу на моїй позиції, де відбувалася висадка десанту, у посадочному «рукаві» аеропорту ми виявили сепаратистів. Вони відкрили вогонь з ПКМ, але ми їх «накрили». А коли в останній день міняли мій підрозділ, я так само помітив в одному з посадочних «рукавів» аеропорту сепаратиста. Ми розстріляли цю позицію з легкої стрілецької зброї.

Усередині нового термінала

— Я ніс варту на посту, де відбувалася висадка з бронетехніки й висадка бійців. Ми вели спостереження: якщо бачили ворога — стріляли. Окрім цього, ми будували барикади. Більша частина термінала була з гіпсокартону — він нічого не тримав. На той момент, якраз за цієї ротації, нам привозили «бастіо­ни» — то така сітка з тканиною. Ми ці «бастіони» ставили і забивали різним сміттям: гіпсокартоном, порожніми банками, простріляними касками, усяким металом, який знаходили навколо. Це хоч трохи захищало від осколків.

Там, де я був, — колишня зона висадки з повністю знищеною передньою стіною. У залі ми поставили рентгенівський апарат, яким «просвічували» багаж в аеропорту, набили його так само всім, чим змогли, щоб за ним ховатися при стрільбі чи хоч у бінокль дивитися. Він частково захищав нас від осколків та уламків, які залітали всередину.

Олексій Матлак на спостережному посту. Фото: Олексій Матлак

Так ми вели спостереження прямо зі своєї позиції за тими частинами посадкових «рукавів», які бачили. Іще ліворуч була спостережна позиція, яка виходила на монастир та церкву, приблизно за 600—650 м від нас. Там були сепаратисти. Звідти били «важкі» кулемети, працювали снайпери. Ворог також використовував гранатомети.

Наприклад, ліворуч від нашої позиції був один підбитий український танк Т-64. У нього був збитий лише трак, екіпаж встиг із нього вистрибнути, тож всередині залишився боєкомплект. Сепаратисти двічі стріляли в цей танк з СПГ: перший снаряд пролетів біля нього вздовж нашої позиції. А другим пострілом вони влучили у цей танк. Він почав горіти і горів чотири або п’ять годин. Ми мусили відійти, бо танк був поруч, дуже близько. Якби він одразу вибухнув, то нас би просто усіх накрило. А так ми встигли трохи відійти.

Тоді танк таки вибухнув, у нього відірвало башту і до наших позицій долетіли уламки. Переді мною стояв боєць, здається сапер. Я точно не знаю, можливо, він був з 91-го інженерного полку чи з десантників. Йому влучило уламком у голову, але його врятувала каска. Іще кулеметнику з ПКМ з 95-ї бригади залетів осколок у коробку — у маленьку коробку до ПКМ, яка висіла в нього на грудях. Вона пробила коробку і застрягла.

Так само був цікавий момент: до мене підійшов боєць мого підрозділу. Я йому порадив піти до «штабу» — до кімнати, де знаходилося управління, — і взяти вітамінів. Він пішов по ті вітаміни, і по дорозі, десь у двох сантиметрах від його голови, пролетів ВОГ. По ньому вистрілили підствольною гранатою з гранатомета, і якби ще декілька сантиметрів, то ми би його вже не «зібрали». Але ВОГ пролетів і вдарився за декілька метрів за ним.

«Великою мірою аеропорт став символом завдяки Лойку і журналістам»

— Приблизно тиждень в аеропорту був один хлопець — руфер «Мустанг». Дуже цікавий і позитивний. Він прямо перед нашою ротацією приїхав з членами «Правого сектору» на «таблетці», на машині. Він розповів історію про те, як ця «таблетка» згоріла. Вона, до речі, знаходилась біля моєї позиції.

Бус «таблетка», на якому «Правий сектор» приїхав у термінал. Фото: Руслан Боровик

«Мустанг» розповів, що коли вони під’їхали до термінала, то по них одразу почала бити артилерія. Вони швидко вибігли, залишивши фотоапарати, якісь інші речі, які були потрібні для відео- та фотофіксації у тій «таблетці». Вони забігли у термінал і від радості, що цілі, сіли пити чай у чи не єдиній уцілілій кімнаті. Через декілька хвилин їх покликав боєць ЗСУ і показав, як їхня підбита «таблетка» вже горить.

Біля нового термінала, а саме біля позицій розвантаження, було декілька підбитих українських танків Т-64, а всередині — підбиті українські БТР. Наші хлопці пізніше дістали останки одного з танкістів, там майже нічого не залишилося, і відправили їх в тил.

Нам пощастило, що саме під час нашої ротації в аеропорт приїхав кореспондент «The Los Angeles Times» Сергій Лойко. Він, здається, приїхав з десантниками чи з 95-ки, чи 79-ки. Був він в аеропорту десь чотири дні разом з нами. Фотографував, спілкувався, хоча не дуже охоче, російською. Був він такий «весь у собі», але викликав певну цікавість у частини бійців.