Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Якось він мені сказав: «Мені навіть не подякували, Ярик. Я там не зрозуміло, ким був. Мене там призначили командиром. Моя група там залишилася. Я там провоював і все. Забули мене». Це він тоді «спіймав» осколок від гранати в литку, коли я ставив протипіхотну міну. Він отримав поранення, і його відвезли до Дніпропетровська.

А коли він загинув, то ми, як друзі, скинулися грошима й організували поховання. Мені б дуже хотілося, щоб мого побратима, якого я дуже шанував як воїна і людину, пам’ятали. Щоб зробили хоч якусь меморіальну дошку. У нього ж залишилася родина, маленька дочка. Його родина заслуговує на допомогу. Це дуже болить, бо Сергій Чкалов — герой, яких мало.

Я вже не кажу про те, що «Добровольчий український корпус», добровольці, «правосеки», воювали в Донецькому аеропорту без жодного офіційного статусу.

Про їхні втрати я точно не знаю, бо я був тільки дві ротації. Про тих трьох, тіла яких я бачив, я розповів. І ще чув, коли заїжджав удруге, що за день до  нашої ротації чи то за пару вбило хлопчика з диспетчерської вежі. Йому було 19 років.

А за весь час, я думаю, що їхніх загинуло чоловік 30. Я, звісно, не рахував їхні втрати. Які втрати мав «Правий сектор», я на цю тему не компетентний розмовляти. У них питайте. Я знаю, які втрати мала моя рота.

У Донецькому аеропорту з людей, що були в складі 2-ї роти 79-ки, загинуло п’ять чоловік. Ось це всі втрати моєї роти. Сепаратисти розповідали усілякі байки, що в день штурму вбили 40—50 чоловік. Усе це маячня. Вони в день того вікопомного штурму не вбили жодної людини.

«Ті, хто воював і воює по-справжньому, усі герої»

— Про січневі події мені відомо, що мою бригаду з аеропорту вивели дуже швидко і на наше місце завезли людей, які не орієнтувалися в ситуації. Щоб ви розуміли, під аеропортом ціла низка тунелів, підвалів. Сепари всюди там лазили, і ми знали, що вони там бувають. Ми постійно ходили ставити розтяжки, усе це перевірялося й поновлювалося. Ми боялися, що сепари занесуть вибухівку і нас усіх підірвуть разом із терміналом. Ми знали, що так може бути, і чинили контрдії.

Люди, що потрапили на наше місце, можливо, всього цього не знали. Тож сепаратисти підірвали новий термінал, хлопці зазнали таких втрат, тому й аеропорт узяли.

Кулеметна позиція, облаштована на вагах. Фото: Ярослав Погорелий

Якби сепари штурмували так само, як нас, нічого б у них не вийшло. Взяти аеропорт у відкритому бою неможливо було. Ми б і далі успішно відбивали ці атаки. У нас уже був досвід ведення боїв у тих умовах. Але не буду з цього приводу розмірковувати, бо не знаю, як усе було. Це знають ті, хто там був. А я знаю, що всі, хто воював в аеропорту, — герої.

Ті, хто воював і воює по-справжньому, усі герої. Ми на всі сто відсотків викладалися, на мільйон процентів. Усі ми себе вважали смертниками, бо тоді чудово розуміли, куди їдемо. Ми добре розуміли, що їдемо туди, де пекло. Що ми, що сепари називали операцію «Аеропорт» — «АД», тобто пекло в прямому сенсі цього слова. Там був бій не на життя, а на смерть.

Мені не подобається, що цю тему з аеропортом по телебаченню розпіарили. Мені все це не подобається, усі ці розмови про кіборгів. З цього зробили якийсь не зрозумілий мені бренд, хоча були і набагато жорсткіші бої, ніж в аеропорту. Однак зробили ось такий символ АТО — «Аеропорт». І перекрутили це все.

Самі ж репортери нагнітали обстановку. Мені мати телефонує, кричить: «Ярославе, що там трапилося? На вас 50 тисяч сепаратистів нападає, 250 танків». «Та, ма, — кажу, — заспокойся. Нічого такого немає». Усе це накручувалося, нагніталися емоції — і від цього статус кіборга поступово знижувався. Усе це перетворювалося у якийсь бойовик, що по телику показують. З цього захисту аеропорту зробили щось типу «Дом-2». Є «Дом», «Дом-2», «Дом-3».

А це війна! Це вам не інтерактив-шоу.

«“Life News” знімали “захват” аеропорту, інсценуючи події», — боєць Ігор

Боєць 74-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ Ігор захищав Донецький аеропорт у жовтні 2014 року. Він розповідає про те, як бойовики обстрілювали летовище з танків, «градів» та зенітних установок й інсценували для російських ЗМІ захоплення аеропорту. Боєць стверджує, що сепаратисти не дотримувалися перемир’я жодного разу:

— Я потрапив в аеропорт на початку жовтня 2014-го і пробув там два тижні. Прийшла рознарядка про добровільне бажання замінити і допомогти хлопцям в аеропорту. Я був у своєму батальйоні у першій ротації, тому ми не знали, що там. Та вирішили, що треба їхати і допомагати.

Заїжджали під обстрілами. Перші три дні адаптувалися до обстановки. Були люди, які нас провели, показали, що і до чого. Потім періодично кожен із нас бігав по постах, дивився, де наші, де не наші, де працюють снайпери, де смертельно небезпечно, а де можна заховатись. Ходили на верхніх поверхах, дивилися, прикривали також інженерів-саперів і самі ставили розтяжки.

Протягом практично всього часу, під час усіх ротацій сепаратисти були по-сусідству — на верхніх поверхах. Вони завжди були навкруги.

Ігор, боєць 74-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ

Основне, що було, — це постійні атаки на термінали. В основному виїжджали танки. Серйозною загрозою були в основному танки і міномети. Стріляли також із мінометів, з гармат, ЗУ (зенітних установок). Тоді ще будівля була більш-менш цілою, там іще можна було сховатись.