Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

— Усе затихло, і ми сидимо, відпочиваємо. Але, поки в нас ішов бій, ніхто з нас не знав, що відбувається в новому терміналі. Зв’язку, рації в мене, наприклад, не було. Ми дізнавалися з розповіді того, у кого рація була. Хтось щось по рації почув і нам розповів, ми потім усе це обмірковуємо.

І от, десь о п’ятій чи шостій годині вечора, прибіг один і сказав, що «російський спецназ захопив новий термінал». Як потім з’ясувалося, то не було правдою, але відчуття було не з приємних. Коли кажуть, що новий термінал захоплений, — це означає, що не зможуть ані ротацію провести, ані патрони підвезти, ані нас вивезти чи наших поранених. Хвала Богу, усе це виявилося неправдою.

Пізніше ми дізналися, що, поки вели бій у старому терміналі, у новому згоріли всі наші БТР і БК. Там були БТР, які ми загнали в бокси. Приїхали наші танкісти, перегородили дорогу нашим БТР так, що ті не могли виїхати. Якимось чином — є маса версій, навіть що снайпер підпалив, — підбили наш танк. Він почав горіти, почали «рватися» БК. Полум’я перекинулося на наші БТР, почали горіти вони. Вибухнув весь мій БК, який залишив про запас у БТР, і не тільки мій. Згоріли БТР з усіма патронами і всім іншим. Ми багато чого привезли з собою потрібних речей, але не встигли забрати.

У новому терміналі був страшний бій. Я подробиць не знаю, бо нас там не було. Але сепари до них теж лізли, а наші відстрілювалися і багато їх поклали. Але через те, що почали рватися боєкомплекти на БТР, людям довелося відступити з нового термінала. Вони до нас швидко перебігли — у старий термінал, пересиділи десь години до восьмої чи дев’ятої вечора, а коли все стихло, спокійно повернулися. Спочатку пішла невеличка розвідгрупа, подивилася, що там і як, а тоді вже всі зайшли на свої позиції.

Я зараз розвінчую один з міфів про те, що «зачищали новий термінал чотири бійці “Правого сектору” та один наш снайпер». Це було не так. У новому терміналі на другому поверсі залишалися наші хлопці. Вони були там весь час і нікуди не відступали. Ніхто там нічого зачищав. Наші туди спокійно повернулися, зайняли ті ж самі позиції, на яких були до цього, і далі тримали там оборону й давали вогневу відсіч.

Але правда в тому, що справді 3 жовтня був важкий бій. Ми відбили штурм. Сепари понесли великі втрати й не могли наступати. Добре спрацювала наша артилерія й підбила їхні танки.

І це навіть ще не був день народження товариша Путіна. Ми з новин чули, що «Гіві» з «Моторолою» обіцяли на день народження Володимира Володимировича «віджати» аеропорт. Тож ми готувалися до тяжких боїв і чекали якихось конкретних дій з боку сепаратистів. Проте вони сиділи тихо на своїх позиціях, — мабуть, їм не було чим атакувати. У них залишались їхні позиції в РУВД, у готелі — у будівлях довкола аеропорту. Вони там тримали оборону так само, як ми. В атаку не йшли, просто сиділи, дивилися, аби ми не робили якихось дій. Бували якісь короткі зіткнення, перестрілки снайперів, але так, дрібниці.

«Небезпечний анекдот», або граната під ноги

— Одного разу такий анекдотичний трапився випадок. Вночі — дати не пам’ятаю — числа 5 чи 6 жовтня до старого термінала кілька сепаратистів зайшли і щось там ходили шукали. За допомогою тепловізорів ми їх помітили і злякали.

Я тоді подумав, що вони через підвали потрапили. А потім я собі так вирішив: це була моя глупа ініціатива — зранку підірвати вхід до підвалів, щоб вони туди не лазили. І все це я робив тишком, нічого нікому не казав. Зібрав протитанкову міну, зробив з неї фугас. Знайшов двох добровольців. Один був командир «Правого сектору», що тримав оборону в старому терміналі, а інший — хлопець з 79-ї бригади, з мого взводу. Я не знаю чому, але ми вирішили піти вночі до тих підвалів.

Центральний хол та вхід до старого термінала — там довге таке відкрите з усіх боків приміщення — і треба метрів 30 чи 40 пробігти по відкритій місцевості. Нас було видно, сепаратисти нас помітили й почали стріляти. Побачили, як ми той фугас несемо, але ми, відстрілюючись, прорвалися до входів у підвали.

Почали ми спускатися сходами вниз до підвалів. Подумали, що якщо підвал, то там мають бути обов’язково розтяжки. Вирішили ми їх зняти, але нічого кращого не придумали, ніж кинути гранату, щоб вибуховою хвилею всі розтяжки познімало.

Та вийшло так, що один з нас кинув гранату, а вона полетіла нам назад під ноги. Граната вибухнула і посікла нас уламками. Мені трохи зачепило руку, а моїм товаришам трохи дісталося. Ось такий був анекдотичний випадок. Потім мені довелося самому бігати другий раз до того підвалу — забирати фугас.

У нас у всіх було бажання цю битву виграти

— Після всіх тих штурмів, які ми відбили після 7 числа, усе було більш-менш спокійно. Як вам пояснити, виникло бажання практично в усіх цю битву виграти. Ми всі були дуже мотивовані. Нам хотілося завершити усе це на нашу користь.

У принципі, коли ми відбили той штурм, якби була зроблена контратака, то ми могли багато чого взяти під свій контроль. Так, це було б зі втратами, однак можливість така була.

Я забув розповісти, що в першу ротацію — думаю, що через те, що танк зруйнував частину термінала, — нам довелося звужувати коло нашої оборони і ми групувалися, кидали окремі кімнати, зали. Вийшло так, що одну з кімнат, де ми складали БК, нам довелося покинути. Забирати не потрібні нам боєприпаси ми не стали. Там були такі патрони, які не було куди заряджати — для АЗУ 23-міліметрові заряди, трасери. Трасерами тоді взагалі ніхто не стріляв. Нам це було заборонено під страхом покарання, бо, коли ти вночі ними стріляєш, ти видаєш свої позиції. Тож ми те, що нам не було потрібно, залишили, наставили розтяжок, аби сепаратисти їх не вкрали, і відійшли.

Уночі почала працювати артилерія, і, здається, це була наша «арта», випадково влучила по нашому терміналу калібром 152. Від вибуху здетонували розтяжки, БК почав вибухати, почалася сильна пожежа. Згоріла практично половина термінала. Дехто опинився відрізаним на другому поверсі. Ось такий був недобрий момент — пожежа.

Ярослав Погорелий з побратимами з 79-ї бригади в аеропорту. Фото: Ярослав Погорелий

Ми чекали, що сепаратисти підуть в атаку, скористаються цією ситуацією. Ми чекали, але вони так і не атакували. Зранку ми все розібрали, що лишилось від термінала, і зайняли нові позиції.

Якщо на початку я стояв на першому поверсі під сходами, то основну частину ротації провів на другому поверсі в крайній кімнаті. Там до того була кухня. До речі, дуже гарне місце — краще, ніж те, що спочатку було. Усе набагато краще було видно, і краще проглядалася посадка, де сепаратисти сиділи.