Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Перед виїздом на штурм церкви я вийшов на командування сектору і попросив, щоб нам дали танки. Разом зі мною мав іти начштабу танкового батальйону 93-ї бригади Євген Мєжевікін, позивний «Адам». Це танковий ас. Він, до речі, зі своїм екіпажем знищив п’ять російських танків.

Я «нарізав» задач: як ми виходимо, як розвертаємося, як ми пробиваємо отвір у паркані, куди стріляємо, скільки на це піде боєкомплектів, що ми імітуємо тощо. У моєму підпорядкуванні було 40 людей.

Я говорив зі своїм командуванням — з «Куполом» та ротним Павлом «Ведмедем» — і сказав, що посеред білого дня штурмувати не буду. Вигнати 40 чоловік на відкритий простір, не знаючи розташування вогневих точок, — це безумство. У нас танкісти не хотіли виїжджати на злітну смугу, бо їх розстрілювали. У той час з боку сепаратистів працював професійний російський екіпаж. Я навіть зараз не можу сказати, скільки наших екіпажів вони спалили. Там можна було лише імітувати атаку, щоб виявити вогневі точки супротивника й постаратися завдати максимальної шкоди у відповідь.

Довелося розвертати роту на штурм цієї церкви, маючи противників з усіх боків — зліва, справа і з тилу. З трьох танків, які мені виділили, один повинен був відганяти російський танк, якщо той з’явиться, а два інших — пробивати бетонний паркан.

Ми виїхали десь опівдні. Я йшов на першому бронетранспортері. Але якщо не складається від самого початку, то не складається зовсім... Коли ми виїхали на злітну смугу, я відчув, що БТР не йде. Я — до водія, Сергія Сауха. А він каже: «Командире, я не їду, все, полетіла трансмісія».

Танки вже пішли вперед, розвернулися й підняли пилюку. Я знаю, що зліва в кущах за 500 м спостерігачі сепаратистів сидять. Вони, ймовірно, вже по рації передали, що «нитка» з танків і БТР посеред білого дня вийшла на злітну смугу. Я швидко приймаю рішення: розвертаю танки, один із них чіпляє БТР, і ми повертаємося назад.

По суті, було два варіанти. Перший: у мене залишалося ще шість БТР, я міг пересісти на справну броню, виконати задачу і повернутися. Другий: усе-таки на цьому кульгавому БТР, що був готовий померти у будь-який момент, йти на вогневу позицію і виконувати задачу. Але якщо він стане, тоді це все: екіпаж розстріляють.

Тому я вирішив не кидати машину посеред поля і скомандував евакуацію. Як показала практика, вчинив вірно. Той район, на який нас кидали, був посилений протитанковими засобами. Потім наші його неодноразово атакували і були втрати.

Крім того, з цієї ситуації я виніс для себе ще один урок: новачків, які приїздять на передок, часто кидають на виконання якоїсь надважкої задачі з ризиком великих втрат, фактично в саме пекло. Це пов’язано з тим, що необстріляні відчайдухи можуть піти і це зробити, бо не до кінця розуміють ситуацію.

«Одного нашого задушили, а іншого спалили живцем — ось із ким ми воюємо…»

— Уже наступного дня після невдалого штурму церкви дали команду зайняти висотки північніше злітної смуги і знову ж таки у супроводі танків.

Злітна смуга проходить чітко із заходу на схід, і до неї під прямим кутом прилягає «зеленка». Відтак висоти, про які ми говоримо, розташовані на самому початку злітної смуги. Звідти за нами спостерігали й систематично обстрілювали сепаратисти. Повів цю групу командир батальйону «Правого сектору». Він стверджував, що «там усе облазив на власному пузі», що все розміновано і сепарів немає. Однак вийшло, що хлопці заїхали прямісінько в пастку й операція закінчилася втратами.

У той день загинув Сергій Сідлецький, а Сергій Блюд отримав важке поранення. Перший БТР відірвався метрів на 200. Він ішов як передовий дозор. Позаду тягнулися ще два БТР з десантом і два танки з роти «Адама». Перший БТР потрапив у засідку, коли проходив «зеленку». Це було ідеальне для засідки місце. Безпосередньо з боку «зеленки» ближче до злітної смуги була низина, прикрита від прямої атаки. А зліва від дороги було ще гірше — озеро і болото. Вузько і з обох боків «зеленка». Це було настільки передбачувано… Але не знаю, чому вони туди пішли: чи то понадіялися на авось, чи то було бажання швидше виконати задачу…

Хлопці перед виїздом у рейд. 5 жовтня 2014 року

Словом, перший БТР вискакує наперед і одразу потрапляє під шквальний вогонь. Було зроблено 6—7 пострілів із РПГ. Один постріл пробиває бортову броню, і кумулятивний струмінь б’є в груди Сергію Сідлецькому. Вибухом скидає з броні трьох хлопців з «Правого сектору». Один з них дивом уцілів — під прикриттям сутінків він скотився на інший бік дороги і вийшов живим, повернувся.

Двоє інших хлопців були поранені й потрапили в полон. Про їхню долю ми не знали півтора місяця, поки одна з розвідгруп спецназу не натрапила на їхні тіла. Їх жорстоко закатували і вбили. У обох ноги і руки за спиною були зв’язані дротом. Одного задушили, а іншого спалили живцем — ось із ким ми воюємо…

«Я розумів, що там халепа: було чути стрілянину, йшов бій»

— Хлопці, які перебували в цьому БТР, розповідали, що його одразу охопило вогнем. Сергій Сідлецький зайнявся. Башту танка від цього вибуху підкинуло догори, вона злетіла з роликів, і стріляти більше не можна було. Хлопців контузило. До того ж на задній «кукушці» потилицею до засідки стояв Сергій Блюд. За ним на запорі була кришка десантного люку. Так от, при попаданні гранати вибуховою хвилею цю кришку зірвало з клямки, і її рукояткою (а там така величезна рукоятка), як сокирою, Сергія вдарило по касці. Каска вціліла, але сила удару була настільки потужною, що йому пробило череп. Він втратив свідомість і впав.

У «кукушці» сидів Саша Литвин і відстрілювався з автомата. Йому разом з уцілілими після вибуху хлопцями вдалося скосити близько 10 сепаратистів, які вискочили із засідки на дорогу і хотіли з «мух» добити БТР.

Машина проїхала ще метрів 200 і зупинилася. Хлопці загасили вогонь, загасили Сергія Сідлецького. Вони розповідали, що він спалахував чотири рази, такою високою була температура його тіла…

У цей час інші БТР і два танки зав’язали бій: з танкових гармат упритул били по цій засідці. Якби не їхня допомога, то наших хлопців з першого бронетранспортера добили б. Машина була на ходу, але на підбитому БТР прориватися через засідку не ризикнули. Хлопці проїхали ще півкілометра вперед, зіскочили з дороги вліво і полями почали виходити, але сіли в болото.