Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Історія мужності, братерства та самопожертви

Після оборони Донецького аеропорту кіборгами називають майже всіх. Але я особисто вважаю, що так можна називати лише тих спецпризначенців, які там були спочатку, мою 5-у роту й підрозділи десантників, які пізніше туди зайшли. Хочу відзначити своїх бійців: «Адама», «Щуку», «Кощея», «Оптика» та ін.

Щоправда, дехто з тих, хто був лише в Пісках чи Авдіївці, також кличуть себе кіборгами.

Навіть серед тих, хто утримував термінали, були різні люди, і не всі з них, я вважаю, заслуговують на ім’я «кіборг». Були герої, наприклад капітан Сергій Колодій, який загинув у власній БМП, відбиваючи атаку бойовиків. Чи командир спецпризначенців «Редут», якого майже силою витягували пораненого з позицій. Чи десантник із позивним «Майк», який організовував оборону аеропорту.

Але й були ті, хто не хотів іти в атаку та сидів у підвалі.

Пам’ятаю, як в аеропорт заходили мобілізовані десантники. У січні у Водяному построїлася колона з десантників середнього віку. І тихо стоять, готуються йти в аеропорт. І один із них, десь 45 років, говорить: «Ну що, хлопці, пішли? Якщо нам написано на роду загинути, то загинемо. За ВДВ!» Обнялися й пішли воювати.

Добровольчі підрозділи воювали хто як. Наприклад, батальйон ОУН в аеропорт не заходив, лише на метеовежі були. А, наприклад, «Карпатська Січ», «Січ», «Правий сектор», «Дніпро-1» в аеропорту були. Утім, головна їхня функція була тримати периметр, відсікати противника на далеких підступах.

Щодо нагород, то вони находять героїв із затримками. А є й такі, яких нагороджувати не треба було. Наприклад, тих, хто отримав поранення через власну дурість, коли не одягнув бронежилет чи вийшов з окопу під час обстрілу.

Люди там воювали не за медалі, не за нагороди, але ж боляче, коли ти проводиш в окопах півроку та нічого не отримуєш, а хтось уже за два тижні в зоні бойових дій отримує медаль.

«Аеропорт утримували не для наступу і не через злітну смугу»

— Аеропорт утримували зовсім не для наступу — там неможливо наступати. На об’єкт заходить дві дороги — зі сходу та з півдня, якщо їх перекрити, будь-який наступ провалиться. З одного боку насип та шляхопровід, з іншого — болото. Навіть якщо зібрати там, припустимо, три повні бригади, які потрібні для захоплення Донецька, їх там одразу розстріляють буквально кількома «смерчами».

Та й бойовикам він не був потрібний як плацдарм — і Піски, і Водяне, і Опитне, і окружна дорога знаходяться вище, ніж аеропорт, а наступати вгору їм немає сенсу.

З нашого боку це був об’єкт, де люди масово проявляли героїзм та завдавали великих втрат противнику, а з іншого боку вважали, що аеропорт має належати їм. Хоча посадити туди військовий літак неможливо — потрібно заходити з того боку, який контролюють українські військові.

«Січневі бої врятували українські війська від нового “котла”»

— До 3 січня ми їздили на ротацію в аеропорт через блокпост бойовиків — усього було кілька таких ротацій. Це було зроблено, щоб не допускати зриву домовленостей.

Бойовики дуже боялися, що ми їх атакуємо, тому були певні обмеження щодо кількості боєприпасів. Утім, ми їх завозили з іншого боку, окремо від особового складу.

Під час перевірок було ясно, що вони всі оброблені програмами Кисельова — вважали, що ми можемо усадити бійців у машину із вибухівкою та підірвати їхній блокпост. Самих солдатів допитували: «Ти точно з 93-ї? Не десантник? Не спецпризначенець?»

Нам таке ставлення було на руку, ми укріпляли північний бік аеропорту, у нас не було людських втрат. Але потім бойовики знахабніли, почали дізнаватися, скільки в нас людей у терміналах.

Ми сказали, що так співпрацювати не будемо, зробили вогневий коридор, подавали вогневі розрахунки противника та почали проводити ротації з боями, як і раніше.

Уже в грудні в командування була інформація, що противник підтягує резерви, щоб піти в наступ, взяти кілька населених пунктів, зокрема Авдіївку, та створити два кільця навкруги українських військових: мале кільце замкнути на Піски, а велике — аж на Курахове. Планували дійти до Червоноармійська.

Командування прийняло рішення зірвати їхню операцію, аж тут стався вибух на другому поверсі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія мужності, братерства та самопожертви» автора Ірина Штогрін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви“ на сторінці 129. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи