Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Зокрема, у Донецькому аеропорту ми посилили охорону 1-го чи 2-го квітня. Це було моє рішення. Це ж аеропорт. Хто завгодно міг там з’явитися, наприклад авіатерористи.

З того часу на території самого аеропорту виконував військові задачі 3-й полк спеціального призначення. Вони справилися із завданням винятково добре, я це кажу як військовий.

Коли вони там перебували, термінал іще працював, аеропорт функціо­нував. У квітні й у травні рейси виконувалися у звичайному режимі. Та і в Донецьку ще працювала українська державна влада. Щоправда, вже були бандформування на території міста, і якби не спецназ, то аеропорт захопили б бандити.

Тож спецпризначенці взяли під контроль усю територію аеропорту, але вони мали не заважати роботі авіарейсів. Навіщо напружувати ситуацію, якщо в нас навіть офіційно війни немає в державі? Навіщо в нормальному громадському аеропорту військова присутність? Поруч охорона була, але не в новому терміналі.

Тим і скористалися в травні так звані сепаратисти та бандитські формування, коли спробували взяти аеропорт штурмом. Спочатку ніхто не думав, що доведеться стріляти, але довелося відтісняти нападників з аеропорту. Зрозуміло, що якщо б ми аеропорт не взяли під контроль, то його б захопили якісь «безлери». Такі люди тоді лише почали з’являтися на арені, але травневий бій продемонстрував, що вони спізнилися.

Тоді про відступ з Донецького аеропорту навіть думки не було. Ми мали перекрити кордон та підсилити охорону об’єктів.

Але виявилося, що Донбас був підготовлений до цієї війни. Наші колони блокували, люди продавалися за 50 гривень і перекривали дорогу бронетранспортерам. Ми спочатку не могли повірити, що нас будуть атакувати й нам доведеться застосовувати зброю на своїй території. Але такі, як Безлер та інші ватажки бойовиків, зробили так, що загинули сотні й тисячі людей.

Олег Мікац

Олег Мікац, генерал-лейтенант, начальник 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних сил України, один із керівників оборони Донецького аеропорту, на той час комбат 93-ї механізованої бригади:

— До того як на територію Донецького аеропорту зайшли бійці 93-ї окремої бригади, об’єкт утримували лише бійці спецпризначення. Вони зайшли в термінал ще в травні 2014 року й були там фактично заблоковані. Усе необхідне їм привозили повітрям.

Періодично спецпризначенці робили вилазки, відбивали атаки в районі Авдіївки та боронили позиції роти радіолокаційного зв’язку, але де-факто український спецназ перебував в оточенні.

Забрати Донецький аеропорт сепаратисти почали намагатися майже одразу, але безуспішно. Спецпризначенцям допомагала українська артилерія, зокрема моя бригада.

Коли звільнили Піски, командування ухвалило рішення провести деблокаду Донецького аеропорту. Ця задача була поставлена 5-й роті 93-ї бригади. Підрозділом командував капітан Сергій Колодій. Пізніше він загинув у тому ж аеропорту.

До жовтня 93-та бригада утримувала аеропорт разом із спецпризначенцями, а потім до нас приєдналися десантники. Масових атак не було фактично до Іловайська, а точніше, до підписання Мінських домовленостей. Після цього бойові дії велися фактично лише в аеропорту.

«Бойовики не забирали загиблих інших підрозділів»

— Тоді ж до аеропорту підійшли підрозділи так званого «Гіві». Він активно працював на публіку, намагався багато разів взяти аеропорт, але кожного разу безуспішно. За моєю інформацією, за кожну атаку їм платили. «Гіві» й сам говорив, що матеріально зацікавлений у захопленні цього об’єкта.

Кожного разу противник фактично не думав про людей та зазнав великих втрат.

До того як їм почали платити за атаки, «Гіві» та його поплічники розпилювали літаки та вивозили кольоровий метал із терміналів. У монастирі в районі Веселого зробили казна-що — чи то склад, чи то гуртожиток.

Вогонь та коригування вогню бойовики робили з багатоповерхівок неподалік від аеропорту. Іноді навіть виходили із нами на зв’язок та говорили: «Зараз буде по вас стріляти міномет, а ви не відповідайте — там мирні мешканці». Я їм відповідав: «Що це означає — не відповідайте? Ви ж по нас стріляєте!»

Проти нас воювали різні банди. Постійно були лише підрозділи «Гіві», «Мотороли» та «Абхаза». Усі інші мінялися, один за одним приходили, намагалися взяти об’єкт, втрачали людей та відходили.