Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

— Коли гинули мої товариші, це викликало дуже неоднозначні відчуття. З одного боку, я відчував щось схоже на заздрість, тому що вони закінчили свій шлях як герої. Вони були дуже благородні, я ніколи не думав, що вони можуть першими загинути. Ті, які були найвіддаленішими від смерті. Зараз я розумію, що помилявся. Це були «Скельд», «Каспер», «Сєвєр»...

З «Сєвєром» я тримав найближчу до ворога точку. У нас майже не було там страху, паніки, у нас було нормальне сприйняття того, що може відбутися все, що завгодно, але це нас не лякало. Настільки був високий бойовий дух, нормальне, адекватне сприйняття смерті.

Покійний «Сєвєр» був дуже безстрашний. Він ішов назустріч смерті. Будучи ерпегешником, він пішов на танк і повів за собою нас. Він був прикладом хороброго і безстрашного воїна. Він загинув 6 листопада на метеовежі. Мене його смерть вразила, я бачив у ній навіть якусь логіку, як це не парадоксально звучить.

Коли я згадую про аеропорт, про нього і про таких людей, як він, вони для мене уособлюють боротьбу за високу мету, за високі цілі і з реальною самопожертвою.

Мені здається, що його душа після смерті не переставала сміятися, навіть зі своєї смерті. Такі люди заряджають на відчайдушну боротьбу і не дають морального права відступати.

«Війна вже скінчилася, але може спалахнути в будь-якій точці України»

— На війні я змінився, я став спокійнішим і холоднокровнішим. Після кожної важкої ситуації, не обов’язково бою, наприклад у розвідці, приходить відчуття, гостра потреба себе контролювати.

Ти чуєш ворога, але не маєш права в нього стріляти. Це дуже діє на нервову систему, мусиш бути залізним. Мені ці зміни навіть на користь пішли. Кожна важка ситуація змінює.

Зараз я вважаю, що війна вже закінчилася. Я вважаю, що є дуже висока ймовірність того, що конфлікт майже вичерпаний. Це погано, бо це несправедливо для України, але я готовий змиритися, що війни вже далі не буде. У нас буде друге Придністров’я і так далі.

У нас ситуація унікальна тим, що немає такого чіткого поділу на життя до війни та після неї. Ми в ситуації, коли треба бути готовим, що війна може в будь-який момент прийти в будь-яку точку України.

У нас немає часу на посттравматичні синдроми, коли людина приїжджає і йде до психоаналітика. Треба вміти одразу ставати цивільним, звичайною людиною зі звичайними потребами, якомога менше «палитися», тому що боротьба не закінчується. Невідомо, хто в майбутньому ще буде окупантом.

Я маю на увазі або поліцейську державу, або окупацію зовнішню, або ще щось... На мій погляд, дуже рано впадати в стан ейфорії. Боротьба ще не закінчена.

Червоні тюльпани перед руїнами терміналів ДАП, весна 2015 року. Кадр з трейлеру фільму Радіо Свобода «Аеропорт Донецьк»

«Аеропорт став тренувальною базою для усієї нації»

— Аеропорт має символічне значення. Фотограф і журналіст Сергій Лойко у своєму інтерв’ю говорив про те, що аеропорт — це таємна кімната із «Пикника на обочине» братів Стругацьких, «куда хотел попасть каждый украинский мужчина». По-моєму, це дуже точно, набагато точніше, ніж усі мої слова. Там було відчуття якоїсь визначної точки, визначної події.

Ця точка, Донецький аеропорт, власне, стала тренувальною базою не тільки для тих, хто там побував, а й для усієї нації. У чомусь це було відкриття. Відразу потрапивши на територію, я відчув, що тут починається нова сторінка. Такі події сильніші за будь-яку інформаційну війну або за будь-які баталії ватників і укропів. Ці події сильніші за мільйони слів, сказані навіть тими, хто там був..

---

Коментарі військових та експертів з безпеки, закордонних журналістів

---

Руслан Хомчак

Руслан Хомчак, генерал-лейтенант, заступник командувача Сухопутних військ України; за його наказом про посилення охорони розпочалася оборона Донецького аеропорту:

— Якщо б ми не взяли Донецький аеропорт під охорону, його б могли захопити терористи. Навесні 2014 року я очолював оперативне командування «Південь». Я не все можу вам розказати, тому що війна ще не скінчилася, навіть про Другу світову ми й досі не все знаємо.

Навесні 2014 року я виконував обов’язки командувача оперативного командування «Південь» й ухвалював рішення з охорони військових, стратегічних та державних об’єктів у кількох областях: Луганській, Донецькій, Дніпропетровській та ін.