Розділ « АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Таких «вчасно» було багато. Я не стратег, не військовий, усього не знаю, але можна було знайти будь-який момент, коли це було зручно зробити. Можна було це дипломатично обіграти. Але треба було йти звідти голосно й урочисто. Я вважаю так. І сказати: «Вам потрібен був аеропорт. Забирайте те, що від нього лишилося. Нам тут просто нецікаво».

«Аеропорт дав Україні героїв, які їй дуже потрібні»

— Я не був у Донецькому аеропорту до цих подій. Жалкую, що не побачив його красивим, мирним. І вже ніколи не побачу. Не знаю, що буде на його місці, але загалом мені все одно, я вважаю, що аеропорт — це історична подія, що дала нам нових героїв, які дуже потрібні зараз нашій країні.

Спочатку ми планували свою волонтерську діяльність до перемоги. Зараз перемоги попереду не видно… Не в тому плані, що її не буде, а в тому, що буде день, який можна буде вважати перемогою. Як можна зупинитись і сказати: «Усе, я рік відслужив країні як волонтер і передаю справу іншим». Ніхто не може зупинитися. Ми продовжуємо. Просто ми разом з усім волонтерським рухом трансформуємося. Ми вже давно відмовилися від забезпечення формою чи взуттям — міністерство закриває це питання. Ми намагаємося вирішувати ті питання, які ще не вирішені. Зокрема, наша група займається зараз навчанням бійців, снайперів — тим, за що поки держава не взялася.

«Ця війна розділена на два етапи — до аеропорту й після», — Натан Хазін

Один із засновників і керівників волонтерського проекту «Аеророзвідка» Натан Хазін розповідає, як їхні дрони допомагали кіборгам тримати оборону Донецького аеропорту та як виявляли тих, хто імітував виконання завдання. На його думку, кіборги змінили хід подій, показавши, що Україна здатна себе захистити:

— Ми почали відстежувати ситуацію в районі Донецького аеропорту приблизно з вересня—жовтня 2014 року. Наш підрозділ тоді проїжджав уздовж умовного кордону АТО. А особливу увагу аеропорту ми приділяли аж до кінця січня, співпрацювали з різними бригадами і з «Правим сектором».

Командир спецпідрозділу «Аеророзвідка» Натан Хазін. Фото: Натан Хазін

Наші дрони дозволяли виявити вогневі точки й відстежувати передислокацію ворога. Ми виявляли танки, що блукали по лісосмугах. З нашою допомогою знищували ворожі БТР.

Утім, із січня нас дуже жорстко «чавили» в аеропорту. Були такі ситуації, коли ми не могли літати, бо наше обладнання глушили. Ми мали втрати і серед наших «пташок».

Новий (вгорі) та старий (внизу) термінали ДАП. Кардр з відео, відзнятого «Аеророзвідкою» восени 2014 року

«Дрон бачить усе»

— Було таке, що ми за допомогою стаціонарних камер побачили, як український танк виїхав на «відпрацювання» у район аеропорту і протягом більше ніж півгодини відстрілював боєкомплект у 200 м від цілі. Заради «галочки» і «зірочки» в нікуди відстрілявся, замість того щоб зняти реальну вогневу позицію. І командир цього підрозділу доповів про виконане завдання.

І нічого не сталося. За більше ніж рік війни в нашій армії ніхто не притягнутий до кримінальної відповідальності за невиконання завдань, за загиблих, яких могло не бути. При відході з Дебальцевого дуже важливе обладнання не підірвали, а залишили в мастилі — ворогу. Це тенденція.

«Кіборги переламали хід війни»

— Захисники аеропорту так довго утримували свої позиції виключно за рахунок свого героїзму, волі та відданості тих, хто їх підтримував. Мужність українських воїнів не піддається сумніву.

Адже зазвичай воюють за те, у чому є якась економічна складова, якісь енергетичні або інші стратегічні інтереси. Тут такої складової немає, а відтак поведінка захисників аеропорту нічим, окрім бажання довести свою правоту, не пояснюється.

Усім потрібна легенда, всім потрібна історія, і, на жаль, не важливо, за яку ціну. Як і в будь-якій війні, є певного роду рубікон, який не можна залишати, не можна було переступати. Це був, мабуть, один із переломних у цій війні моментів, переломних на нашу користь. Неймовірними зусиллями та ціною великих втрат ми будемо рухатися вперед.

І коли мене питають, чому я беру участь у цій справі, то сьогодні — це вже особисте питання. Не питання політики, геополітики, економіки, навіть безпеки країни. За минулі півроку я втратив трьох своїх найближчих друзів. І чотири місяці тому — найближчого свого друга, засновника «Розетки» Володимира Кочеткова-Сукача. З цього моменту війна переросла для мене в особисте. І для мене не важливі домовленості. Я буду воювати, поки Україна не буде вільною незалежною державою. Кров моїх братів кличе мене до сплати цього боргу, ми будемо стояти і робити цю роботу — захищати Україну. З їхнього благословення.

Коли ми починали понад рік тому, то патріотів в армії були одиниці. Ми трималися за таких людей обома руками, допомагали, щоб людина не пішла з армії, щоб залишилася на відповідальній керівній посаді. І щоб сама армія змінювалася. Сьогодні саме зусиллями добровольчого руху і цих людей ситуація докорінно змінюється. Я бачив у багатьох бригадах, як старші офіцери формують бойовий скелет, збирають навколо себе людей, готові стояти до кінця. Це небо і земля порівняно з тим, як було раніше.

Диспетчерська вежа ДАП. Кадр з відео, знятого дроном «Армії SOS» 15 січня 2015 року

«Тепер у нас є армія. Погана, але боєздатна»

— Аеропорт поступово із сучасної будівлі перетворювався на каркас. Думаю, що таких танкових дуелей у XXI столітті ще не бачили. Люди чіплялися за залишки металу й тримали оборону, відвойовуючи висоти та поверхи. Я думаю, що Донецький аеропорт — вже предмет вивчення тактики бою в закритих приміщеннях.