Розділ шостий. Дії в районі Тарноград — Білгорай

Могила Богдана Соболевського

Треба також звернути увагу на твердження, що періодично спливають на поверхню щодо скоєння військових злочинів проти цивільного населення вояками бойової групи. Зазвичай у цьому сенсі люблять цитувати рядки з дивізійної історії Вольф-Дітріха Гайке: «Незабаром до дивізії почали надходити різні повідомлення про погану поведінку вояків бойової групи. Цього треба було сподіватися. Адже вояки дивізії ще не закінчили свого бойового навчання, а їхні німецькі старшини й підстаршини були молоді та недосвідчені. Не треба ще забувати, що бойову групу надіслано в околиці, в яких чимало польського населення, а то і в чисто польські околиці. Стара ворожнеча між поляками та українцями мусила тут виявитися»[130].

Вище ми цитували Михайла Длябога, що коли дивізійники вперше заходили до польських хат, то їхні мешканці «прямо блідніли зі страху», та про чутки, що їх розпускали по селу останні два тижні, що от–от прийдуть українці й почнуть мордувати і катувати польських селян[131]. Зрозуміло, що з такими настроями поляки очікували якихось каральних акцій. Певного «антипольського» настрою українцям додавали й відомості про знищені поляками українські села, про які згадували Стеткевич та Кецун.

Однак факти свідчать, що якихось великих військових злочинів вояками бойової групи скоєно не було, а багато злочинів, що їх приписують бойовій групі, були скоєні в місцевостях, де взагалі не було жодних її підрозділів[132]. Колишній дивізійник, а згодом історик Василь Верига проаналізував усі основні польські твердження і звинувачення стосовно військових злочинів, що їх приписували дивізійникам, і дійшов висновку, що майже всі вони до групи Байєрсдорфа жодного стосунку не мають[133]. Гайке у своїй книзі зауважив таке: «Треба брати до уваги, що бойовій групі Дивізії, як ненімецькій частині, інші німецькі частини приписували багато неслушного або такого, що самі накоїли. У багатьох випадках можна було в це безперечно провірити… Командування дивізії простежило всі скарги і, якщо були докази, винних покарано»[134]. У принципі, так воно і є, бо в районі дій бойової групи так і не було скоєно великих військових злочинів, на зразок спалення сіл чи масових розстрілів, хоча побоювання такі з боку польського населення справді були. Наприклад, підтверджено факти розстрілу чотирьох поляків у Тарнограді, одним з яких був доктор Кришкевич. До того ж коли йдеться про т. зв. «каральні акції», то варто зауважити, що багато з них, наприклад, знищення обвинувачених у партизанщині чи тероризмі, відбувалося за вироком військових судів і за законами військового часу (як у випадку з доктором Кришкевичем), тому ці заходи не можна вважати військовими злочинами, оскільки на момент свого скоєння вони були цілком у рамках закону, що діяв на цій території, а закон зворотної дії не має.