Розділ четвертий. «А ми йдемо далі, і душі наші на плечах»

Як тільки артилеристи прибули до Любачева, артилерійська батарея була перекинута в Острівець, передмістя Любачева, де для гармат були обладнані вогневі позиції, а особовий склад поділено на стійки. Від місцевих мешканців артилеристи дізналися, що партизанські загони перебувають у Цешануві.

Тому одним із головних завдань було проведення розвідувальних рейдів, щоб тримати ситуацію під контролем. Уже під час одного з початкових патрулювань дивізійники наткнулися на розвідувальний загін радянських партизанів, який, за припущенням Романа Долинського, заблукав, не будучи добре поінформованим про появу в цьому районі німецьких сил. Однак відомостей про якесь серйозне бойове зіткнення нема — найімовірніше, сторони обмінялися кількома пострілами і розійшлися. Щодня дивізійники відправляли патрулі в різні сторони для відстеження пересування партизанів. Періодично під час цих патрулювань траплялися зіткнення з окремими партизанськими загонами, чисельністю до 60 осіб, а інколи по ночах маленькі загони партизанських розвідників на конях добирались аж до Любачева. Однак обидві сторони трималися обережно й уникали великих сутичок.

Залізничний вокзал у Любачеві, 1933 рік

Зіткнення біля Любачева стало для радянської сторони сигналом появи в цьому районі потужних німецьких сил. Після цього партизанські відділи почали відходити в район сіл Хмелік — Лукова — Осухи, на схід від Тарнограда. Проте «пильні очі партизанки», часто за допомогою місцевого населення, постійно й уважно стежили за розгортанням та діями есесівської бойової групи і частин, що діяли поряд. Відомий випадок, коли двоє вояків бойової групи, які самовільно покинули розташування підрозділу, були вбиті партизанами[81].

Роман Долинський умовно поділив дії бойової групи за географічною ознакою на три окремих етапи: 1) Цешанув — Тарноград; 2) Тарноград — Білгорай; 3) Білгорай — кордони Щебженецького плоскогір'я[82]. Загалом із таким розподілом можна погодитися.

27 лютого були отримані відомості, що якийсь партизанський загін на санях проскочив біля Любачева і вирушив у напрямку Цешанув — Тарноград. Дані розвідки показували, що Цешанув, який знаходиться всього в 9 кілометрах від Любачева, наразі зайнятий партизанами.

На цей момент бойова група була вже зібрана і готова до виступу. Готуючись до початку активних дій, 27 лютого Байєрсдорф видав спеціальний наказ, який регламентував поведінку солдатів під час антипартизанських акцій та поводження з цивільним населенням. Цей красномовний документ заслуговує того, щоб навести його повністю[83]:

«Наша бойова група є авангардом нашої дивізії. Її добра слава окриє славою всю дивізію та весь український народ, як з другого боку, безславні вчинки обтяжують неславою і дивізію, і народ.

Я не сумніваюсь, що воєнні успіхи нашої бойової групи будуть гідні добровольців. Але побіч воєнних акцій про славу частини рішає теж її поведінка поза воєнними акціями, під час маршу та відпочинку.

Тому наказую таке:

1. Приналежні до бойової групи не сміють засадниче проводити арештів цивільного населення на власну руку. Якщо цього вимагає воєнна необхідність, належить підозрілого типа затримати і доправити його до команди;

2. Стріляти по цивільних особах можна лише в випадках, якщо вони мають зброю і намагаються її використати або якщо вони, незважаючи на наказ зупинитись, втікають;

3. В ніякому разі не можливо затриманих бити або знущатися над ними;

4. Якнайсуворіше забороняється плюндрувати або проводити реквізиції на власну руку;

5. Під час маршу, відпочинку та на позиції не можна без наказу віддалятися від своєї частини. Це загрожує дуже прикрими наслідками для самих стрільців. Не забувайте, що ми знаходимося в околиці, яка до нас є прихильно настроєна. Не забувайте теж, що бандити, яких ми маємо знищити, здебільшого теж вбрані у мундири німецьких солдатів, військ СС та німецької поліції.

За самовільне віддалення від своєї частини доброволець може заплатити своїм життям, як це, на жаль, вже мало місце у двох випадках. Не забувайте, що з нами і на наших флангах введені в дію й інші німецькі частини, через що тим більша є необхідність триматися разом.

6. Я виявив при контролі, що гвинтівки в деяких стрільців є цілковито заржавлені так, що з них навряд чи можна стріляти. Оскільки не дивлячись на мої чисельні вказівки зброя так і не доглянута, я буду притягувати командирів частин до особистої відповідальності за стан зброї.

Закликаю офіцерів та унтер–офіцерів, щоб вони були тверді та вимогливі до себе і того ж вимагали від своїх людей. Не забувайте, що тільки гостро дисциплінована частина може мати великі успіхи при найменших втратах. Брак дисципліни завжди переплачують своїм життям приналежні до частини, а ворог тим відразу скористається.

Байєрсдорф, оберштурмбаннфюрер та командир».