Розділ другий. «В бій на ворога полинем без вагань і каяття» [41]

Бойова група «Байєрсдорф» виступила з Гайделяґеру в день 16 лютого 1944 року і маршем рушила на розташовану поряд залізничну станцію Кочанівка, де вояки разом з важким озброєнням повинні були завантажитися в ешелони.

Цікаво, що про маршрут майбутнього слідування особовому складу офіційно не повідомляли, навіть офіцери підрозділів не знали, куди їх і як спрямують. Через це поміж вояками ходили різні чутки. Так, в артилерійській батареї йшли розмови про різні місця прямування — від Любліна до Перемишля. Серед солдатів піхотного батальйону ходили чутки, що їх прямують на Холмщину, для боротьби з партизанами.

«Галицькі СС ідуть в бій!» — пропагандистський плакат дивізії «Галичина» закликає українців ставати на захист Батьківщини

Про те, який настрій був у особового складу бойової групи в момент початку активних дій, у своїх споминах розповів дивізійник Лев Стеткевич: «Отже, зачислили мене і мого товариша Івася до тої бойової групи. Ми потрапили до 1‑го батальйону фюзилерів сотника[42] Бріштота. Я потрапив до другої сотні, як заступник чотового–німця… Зима досить гостра. Наш транспорт заладовано на станції Дембіца. В хлопців настрій веселий. Пісня йде за піснею. «Хлопці, підемо боротися за славу, за Україну, за її права, за Державу», або «В Закарпаттю радість стала…». Охочих до виїзду було більше, ніж потрібно. Мій колєґа Іван Шиналь, коли довідався, що я їду, прибіг і просив зробити якось так, щоб і він поїхав. Я пішов до ад'ютанта батальйону, поручника Богдана Підгайного, і кажу, що є охочий, а він до мене: «Давайте його сюди, на фронт, охочі все радо бачені». Нам всі заздрили, що трохи виїдемо між людей, і то на частину України»[43].

Піднесений настрій рядових вояків відверто дисонував зі скепсисом деяких офіцерів. Так, під час маршу на станцію артилерійська батарея зіткнулася з начальником оперативного відділу дивізії штурмбаннфюрером СС Гайке. Як згадував Михайло Длябога, він «мене задарма вилаяв за їзду і коней. Я хотів йому пояснити, чому так є, але він навіть не хоче і слухати. Тому відповідаю лише «яволь». Якщо хтось ладував з кіньми і гарматами на потяг, то може собі уявити, як таке ладування відбувається перший раз»[44]. Судячи з усього, Гайке того дня явно був не в настрої.

Усього для перевезення особового складу та озброєння бойової групи були задіяні три потяги. Перший ешелон — це був потяг, на який була завантажена артилерійська батарея, відправився о 16‑й годині 16 лютого і рушив у напрямку Перемишль — Рава-Руська — Томашів. Загалом, усі три ешелони з бойовою групою їхали окремо, а не єдиним залізничним конвоєм.

Було доволі холодно, і хоча вагони з вояками обігрівалися пічками та були застелені соломою, від холоду це рятувало мало, бо вдягнені солдати були доволі легко — штатні шинелі не дуже уберігали від пронизливого холоду. Тому, щоб якось зігрітися, вояки артилерійської батареї тулилися до вогню, а хто не мав такої можливості — до коней.

За спогадами Лева Стеткевича, ешелон, у якому він їхав, складав дві піхотні роти, одну кулеметну роту з мінометним взводом, батарею легких гармат, дві штурмові самохідні гармати, винищувальний протитанковий взвод, відділ постачання і обози. Незрозуміло, що за легкі гармати він мав на увазі, бо артилерія була відправлена окремим потягом, найімовірніше, це просто були протитанкові гармати протитанкового взводу.

Дорогою в потязі у Стеткевича стався забавний випадок: «Поїзд рушив. Бріштот розложився на соломі у вагоні для штабу, час від часу потягає з пляшки і спить. Поручник Качмар міркує, якби–то потягнути з тої пляшки. Я легко витягнув пляшку, зілляв горілку до польової фляжки, а ту розбив і положив на соломі. Потім зняв з гака шолом Бріштота і поклав на розбиту пляшку. Наш командант пробудився і мац за пляшку, а там скло. Він накляв з «ферфлюхтами» і повірив у нашу видумку. Вояки все мають добрі помисли, щоб обдурити начальство»[45].

Ешелони з бойовою групою рухалися повільно, з великими зупинками на станціях. Вранці наступного дня, 17 лютого, перший потяг з артилеристами досяг міста Ярослав. Тут дивізійники дізналися, що навколо багато партизанів, тому командир батареї Палієнко оголосив повну бойову готовність. Щоправда, в цьому випадку стан бойової готовності був доволі відносним, бо, як уже згадувалось, особовий склад батареї був погано навчений, а деякі вояки навіть не пройшли стрілецької підготовки. Проте кожен із солдатів мав по 15 набоїв до гвинтівки, а ще додатково на батарею було виділено 45 ручних гранат[46]. Як видно з усього, разом з артилеристами знаходився і кавалерійський відділ Романа Долинського, бо недарма Михайло Длябога вказував, що розвідники–кіннотники були підпорядковані батареї.

Загроза партизанських нападів зумовила вжиття певних заходів застереження під час переїзду і в інших потягах. Як згадував стрілець Ярослав Овад, у кожному вагоні був призначений вартовий, який, як тільки потяг зупинявся, зіскакував з вагона і з гвинтівкою напоготові проходжувався вздовж вагона до самого моменту відправлення потяга. Іноді навіть, коли потяг вирушав далі, ці вартові не встигали заскочити у свій вагон і їм доводилося чіплятися за драбинку, яка була в кінці кожного вагона, і в такий лихацький спосіб їхати до наступної зупинки, де все повторювалося знову.

Після того як потяг з артилеристами досяг Ярослава, а інші ешелони з Дивізійниками проїхали через Перемишль, з'ясувалося, що радянські партизани підірвали залізничний міст у районі Рави-Руської, і тому бойову групу перепрямували на Любачів, який і зазначили як кінцевий збірний пункт. Через це артилеристи затрималися у Ярославі на зайві півгодини.

Саме потяг з артилеристами першим рушив з Ярослава на Любачів. Як згадував Длябога, їхали «зі страхом» перед партизанським нападом. Ці побоювання виявилися небезпідставними. Коли потяг проїхав міст через Сан біля Сурохіва, то пролунав потужний вибух, який висадив міст у повітря, «мабуть, спрацювала годинникова міна». Таким чином, зв'язок з іншими ешелонами, що транспортували бойову групу, виявився розірваним. Артилеристи рушили далі і коли наблизилися до Любачева, то почули ще два вибухи, «один ближче, другий далі» — це партизани підірвали мости в Башні Долішній, Горішній і Горинці. Всі телефонні лінії також були перервані. А втім, потяг зумів благополучно дістатися станції Любачів і артилеристи почали вивантажуватися. Розвантаження йшло доволі повільно, бо технічні можливості невеличкої місцевої станції давали змогу одночасно розвантажувати лише два вагони.

Знищення партизанами мостів на шляху до Любачева відобразилося на маршруті інших частин бойової групи, бо після цього потяги з дивізійниками були спрямовані на Львів. Ярослав Овад згадував, що «через висадження партизанами якогось мосту, ми мусили їхати кружною дорогою через Львів до Ярослава»[47]. Таким чином, бойова група опинилася несподівано розділена на дві частини: одна частина її виявилася у Любачеві, а друга — у Львові.

Чернівецький вокзал у Львові, куди 18 лютого прибули частини бойової групи

До Львова потяг з ротою Овада їхав повільно і часто зупинявся. Коли ешелон дістався Львова, то зупинився не на головному, а на Чернівецькому вокзалі[48].

Офіцери бойової групи разом з членами Військової управи під час перебування частин групи «Байєрсдорф» у Львові. Крайній зліва — це гауптштурмфюрер СС Карл Бріштот, досвідчений фронтовик, командир піхотного батальйону. Зверніть увагу на щиток з «галицьким левиком», нашитий на його правому рукаві (зазвичай такі щитки нашивали на лівий рукав під орлом СС)

Невідомий офіцер бойової групи з членами Військової управи під час перебування бойової групи. Справа наліво: офіцер, Осип Навроцький, Михайло Хронов'ят, Євген Пиндус

У Львові основні частини бойової групи пробули десь 2–3 дні. Зрозуміло, що поява у Львові підрозділів дивізії, які прямували на свою першу бойову акцію, стала визначною подією для Українського центрального комітету (УЦК) та багатьох українських національних організацій. Що б там не казали щодо боєздатності бойової групи, але вирушення частин дивізії військ СС «Галичина» на фронт стало довершеним фактом для всіх українських національних сил, незважаючи на те, скептично вони дивилися на існування дивізії чи позитивно.