Розділ перший. Формування бойової групи

Наприкінці січня 1944 року 14-та добровольча дивізія військ СС «Галичина» проходила навчання і тренування в навчальному таборі Гайделяґер, поблизу міста Дембіца. На цей момент у її лавах налічувалося близько 12 634 військовослужбовців[6], з яких 10 000 в усіх рангах були українцями. У вказаний час молоді добровольці загалом уже отримали загальний військовий вишкіл, ті з них, хто був відібраний для навчання окремих військових спеціальностей, поверталися з фахового вишколу, а унтер–офіцери й офіцери — з перевишколу. Однак навчання вояків окремих військових спеціальностей та підготовка технічних спеціалістів ще тривала. Частини та підрозділи дивізії перебували на початковій стадії формування.

Фріц Фрайтаґ

В останній тиждень січня 1944 року командир дивізії оберфюрер СС Фріц Фрайтаґ[7] був скерований на навчання на 9‑й набір курсів командирів дивізій у Гіршберґу, в Сілезії[8]. Тут він навчався із 3 лютого по 1 березня 1944 року[9]. На період його відсутності обов'язки командира дивізії виконував оберштурмбаннфюрер СС Фрідріх Байєрсдорф, командир 14‑го добровольчого артилерійського полку СС, який на той момент був найстаршим командиром полку в дивізії. Під його керівництвом дивізія мала продовжувати вишкіл та формування. Хоча Байєрсдорф перебував у дивізії лише шість тижнів, але вже встиг показати себе досвідченим фахівцем з підготовки артилеристів.

Фрідріх Байєрсдорф не мав великого бойового досвіду Другої світової війни. Проте він вирішив особисто очолити бойову групу

Тим часом, на старих польських кордонах значно активізувалися радянські партизани. Ще влітку та восени 1943 року партизанське з'єднання під командуванням С. Ковпака пройшло рейдом майже всю територію Західної України. Через кілька місяців, 5 січня 1944 року, в Західний рейд (або, як його ще називали — Львівсько-Варшавський рейд) виступила «Перша українська партизанська дивізія імені Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака», під командуванням підполковника П. Вершигори, давнього соратника Ковпака. Основною метою рейду було проведення диверсійних та терористичних актів у східній Польщі та в північно–західній Україні: руйнування шосейних та залізничних мостів, переривання армійських ліній постачання та зв'язку, нищення невеличких німецьких гарнізонів. Іншим завданням було збирання розвідувальної інформації для Червоної армії щодо пересування німецьких військ у цьому регіоні та настроїв місцевого населення перед потенційним поверненням сюди радянської влади.

Партизанська дивізія вирушила в рейд у зимові холоди та по важких теренах, але, незважаючи на це, її рух був доволі стрімким, і вже 20 січня загони Вершигори розпочали диверсійну діяльність у районі Володимир-Волинського залізничного вузла, створивши загрозу на кордонах польського Генерал-Губернаторства. До того ж, на початку лютого в цей район вийшло партизанське з'єднання генерала М. Наумова. Обидва партизанські командири домовилися діяти спільно, а 9 лютого партизанські загони Вершигори ввійшли у Львівську область[10].

Така ситуація викликала велике занепокоєння німецької влади. Виший фюрер СС і поліції у Генерал-Губернаторстві[11] обергруппенфюрер СС Вільгельм Коппе зустрівся з рейхсфюрером СС Гіммлером, щоб обговорити питання протидії партизанській загрозі. Гіммлер наголосив, що партизанів треба знищити «будь–яким засобом»[12]. У розмові рейхсфюрер СС згадав, що в Гайделяґері якраз формується галицька дивізія військ СС і припустив можливість створення на її базі бойової групи для боротьби з радянськими партизанами. Швидкий на дію Коппе, для якого партизанська загроза в цей момент була дуже актуальною і серйозною проблемою, тут же ухопився за це припущення рейхсфюрера СС і почав діяти, оформивши цей натяк у наказ, нібито від імені Гіммлера.

Вищий фюрер СС і поліції на Сході обергруппенфюрер СС Вільгельм Коппе рішуче підійшов до питання знищення партизанів. Саме з його ініціативи була створена бойова група «Байєрсдорф»

Увечері 9 лютого 1944 року Коппе зателефонував комендантові навчального табору Гайделяґер бригадефюреру СС Бернгарду Фоссу, щоб він передав у штаб дивізії «Галичина» наказ — за 24 години створити бойову групу для участі в антипартизанській акції. Сам наказ був нібито за підписом рейхсфюрера СС Гіммлера: «Дивізія негайно сформує бойову групу з метою поборення партизанських загонів генерала Ковпака, які пробилися на територію Генерал-Губернаторства. Сила бойової групи: один піхотний полк, підсилений дивізіоном легкої артилерії та саперними і протитанковими відділами. Бойова група буде підпорядкована Вищому фюреру СС і поліції в Генерал-Губернаторстві»[13].

Майже відразу бригадефюрер СС Фосс зв'язався по радіо з Головним оперативним управлінням СС у Берліні із запитанням: чи є офіційний наказ Гіммлера на формування бойової групи з дивізії «Галичина», чи ні. Звідти відповіли, що такого наказу нема. З цього приводу Фосс писав у своєму звіті від 16 березня 1944 року: «Наказ для формування бойової групи був відданий по телефону обергруппенфюрером СС Коппе, який у цьому питанні був повністю підтриманий Головним оперативним управлінням СС. Я передав цей наказ у штаб 14-ї дивізії. Усі подальші зносини відбувалися напряму між Коппе та 14‑ю дивізією. На вимогу обергруппенфюрера СС Коппе я по телефону обіцяв йому посилити бойову групу чотирма штурмовими гарматами. Жодне письмове підтвердження з цієї справи відсутнє»[14]. Такими були передумови створення бойової групи.

Бернгард Фосс, бригадефюрер СС та комендант навчального табору військ СС Гайделяґер, де формувалися дивізія та бойова група

Офіцери штабу дивізії сприйняли цей наказ у штики. Байєрсдорф відразу повідомив штаб Коппе у Кракові, що дивізія не може створити таку бойову групу, оскільки особовий склад ще остаточно ненавчений, готових з'єднань нема, а необхідні зброя і транспорт для забезпечення мобільності такої кількості вояків — відсутні[15]. Однак Коппе швидко відхилив усі заперечення, наголосивши, що це розпорядження надійшло особисто від Гіммлера. Після цього сперечатися вже не було сенсу — наказ потрібно було виконувати.

До формування групи штаб дивізії приступив цієї самої ночі на 10 лютого 1944 року. Здебільшого це проходило на папері — розписувалася структура підрозділів, ішло обговорення яких офіцерів до них відправити, яке спорядження та озброєння виділити. Кілька годин пішло на наради з командирами частин, після чого Байєрсдорф доповів у Краків, що зможе виставити значно «полегшену» бойову групу, ніж та, що вимагав Коппе. Дивізія мала технічну можливість виставити лише один збірний піхотний батальйон, підсилений однією батареєю легкої артилерії, однак оскільки командний склад батальйону треба було призначати з нуля, то бойова група може бути готова до маршу не через зазначені 24 години, а через 48 годин. При цьому Байєрсдорф чітко зазначив, що жодної бойової вартості ця група не матиме, необхідного транспорту нема, тому командуванню не треба мати жодних ілюзій з її приводу і що особисто він не може нести відповідальність за її дії. Всю відповідальність за формування бойової групи має нести вище керівництво.

Після цього Коппе пішов на компроміс — з ранку з його штабу в Кракові прийшло повідомлення, що дивізії дається трохи більше часу на формування бойової групи[16], поки не будуть вжиті всі необхідні заходи, підібраний персонал і не владнані труднощі з транспортом, хоча і зазначалося, що бойова група повинна бути готова в найближчий час. Після цієї звістки настрій у штабі дивізії значно поліпшився — всі думали, що минулося. Судячи з подальших подій, у цей проміжок часу дивізія отримувала потрібне їй озброєння, спорядження та амуніцію.

Минуло кілька днів, і 15 лютого у штаб Байєрсдорфа прийшов новий наказ від Коппе (і знову нібито за дорученням рейхсфюрера СС Гіммлера): сформувати бойову групу, підпорядковану Коппе, і впродовж 24 годин відправити її в район на північний захід від Львова для боротьби з партизанами[17]. Так що всі попередні застереження штабу дивізії щодо небоєздатності дивізійної бойової групи не були взяті до уваги.

15 лютого о 22:00 ваффен–штурмбаннфюрер Микола Палієнко, командир 4‑го артилерійського дивізіону 14‑го артилерійського полку СС, разом з ваффен–унтерштурмфюрерами Михайлом Длябогою, Сергієм Росликом та Василем Крайчиком були викликані у штаб дивізії до Байєрсдорфа. Там Палієнко дізнався, що формується бойова група під командуванням самого Байєрсдорфа, в який він та його офіцери візьмуть участь. Артилеристи отримали чіткий наказ до 12:00 16 лютого створити артилерійську батарею із 6 гармат. При цьому Байєрсдорф заборонив будити вояків, а готувати батарею до маршу повинні були лише офіцери та унтер–офіцери.

На прикладі формування артилерійської батареї ми можемо проаналізувати, як створювалася бойова група. За спогадами Михайла Длябога[18], завдання це було не легке, бо в той момент 14‑й артилерійський полк СС ще перебував у стадії формування, а його вояки почали тренуватись як екіпажі гармат лише з кінця 1943 року, а до того проходили базовий вишкіл. До того ж, на той момент полк не мав достатньої кількості возів та коней для транспортування гармат. Усе це вони мали терміново отримати та утворити збірну батарею за 14 годин. У наявності був тільки особовий склад, однак вояки, каноніри та їздові майже не мали ніякого вишколу. Варто зазначити, що забезпечення під час формування бойової групи було на високому рівні, бо все необхідне — зброю, упряж та амуніцію — артилеристи отримали ще до ранку, з дивізійного батальйону постачання. Найважчим завданням було складання упряжі, бо виявилося, що ніхто того робити не вмів, і ваффен–унтерштурмфюрер Длябога особисто був змушений складати упряж на коні за допомогою навчального малюнка. Ця деталь свідчить про те, що підготовка особового складу артилерійського полку була на дуже низькому рівні, і тому керівництво дивізії мало рацію, коли постійно про це наголошувало.

Вранці, коли рядові вояки прокинулися, Длябога, як старший батарейний офіцер, вишукував солдатів і розподілив між ними службові обов'язки. До 11 години ранку артилерійська батарея була готова до маршу, але її боєздатність була під великим питанням. Між їздовими і візниками виявилися такі вояки, що не мали жодного вишколу, а працювати з кіньми розпочали нещодавно, добре що хоч знали, з якого боку до коня підходити. Деякі з вояків навіть не пройшли ще стрілецької підготовки. Тому до їздових було переведено кілька українських унтер–офіцерів, які пройшли вишколи. Понад те, коні, які були прикріплені для батареї, виявилися неїждженими. Коли батарея вирушила на станцію Дембіца для завантаження у потяг, постала доволі сумна картина: «Їздові сидять перший раз на коні, одні коні тягнуть вперед, а другі назад, одні скачуть, а другі лягають на землю. З такими кіньми треба їхати на фронт!»[19] Якщо в такій ситуації опинилися артилеристи, то що вже казати про інші підрозділи бойової групи?

Незважаючи на всі свої попередні заяви та застереження, командування бойовою групою (і водночас відповідальність за її дії) взяв на себе оберштурмбаннфюрер СС Байєрсдорф. Це показовий факт, бо Байєрсдорф міг би призначити на посаду командира кого завгодно з інших командирів полків, але вирішив особисто очолити це формування. Тому, за німецькою традицією, бойова група отримала назву за його іменем — бойова група «Байєрсдорф». Кого він залишив замість себе тимчасово командувати дивізією, точно невідомо, але, найімовірніше, це був начальник оперативного відділу штурмбаннфюрер СС Вольф-Дітріх Гайке[20].