Так говорив Геббельс

Ми ніколи не робили помилок. Ми були прості точно так само, яким простим був і сам народ. Ми думали примітивно точно так само, як примітивно думає народ. Ми були агресивні, згідно з радикальними настроями народу. Ми усвідомлено писали таким чином, щоб відтворювати почуття народу, не для того, щоб йому лестити, але вживаючи народний жаргон, поступово перетягували його на нашу сторону, систематично переконуючи його в правильності нашої політики і шкодочинності політики наших ворогів.

Три істотні характерні риси відрізняли наш новий орган друку від усіх, що існували до цих пір в Берліні газет. Ми винайшли новий вид політичної передової статті, політичного тижневого огляду і політичної карикатури.

Політична передова стаття була у нас написаним плакатом, або, краще сказати, вимовленою, викладеною письмово, вуличною відозвою. Вона була короткою, чіткою, пропагандистською та агітаторськи ефективною. Вона свідомо виставляла напоказ спершу те, в чому, власне, хотіла переконати читача, і потім робила логічну кінцівку. Вона зверталася до масової публіки й була написана в такому стилі, щоб читач не міг його пропустити. Передова стаття цивільної або єврейської газети далеко не завжди читається більшою частиною публіки. Маленька людина впевнена, що це — тільки для обраних інтелектуалів. Передова стаття у нас була ядром всієї газети. Вона була написана на мові народу і з такою агітаторською гостротою, що ніхто, почавши її читати, не відкладав газету не дочитавши до кінця.

Читач повинен був отримати враження, ніби автор передової статті є, власне, оратором, який стоїть перед ним і бажає простим й вагомим ходом своєї думки переконати його в справедливості власної думки. Вирішальним було те, що ця передова стаття в дійсності була каркасом усієї газети, навколо якого органічно шикувалися всі інші матеріали. Разом з тим, весь номер мав певну тенденцію, і читач переконувався на кожній сторінці в цій тенденції та тим самим загартовувався.

Політичний щоденник давав короткий огляд основних політичних подій, що відбулися за тиждень. Вони також гуртувались і підпорядковувались головній об'єднуючій тенденції усього номера. Щоденник висвітлював хід речей в лапідарної стислості і з непохитною послідовністю вибудовував з них логіку політичного процесу.

Це, правда, в тривалій перспективі було трохи одноманітним, але в цілому досягало потрібного ефекту. Ми взагалі бачили нашу агітаційну мету не в мінливій, всіма кольорами веселки, різноманітності. Ми, скоріше, бажали давати постійно кілька головних політичних ідей, формулювати кілька великих політичних вимог і вдовбувати і нав'язувати їх читачеві у жорсткій послідовності хоч сто разів.

У цьому нам допоміг абсолютно новий стиль політичної карикатури. Під тиском законів було неможливо виражати словами те, чого ми хотіли і вимагали. Слово дає ясний і точний склад фактів, і тому воно завжди юридично конкретно. Зовсім інакше йде справа з політичною карикатурою. Вона може бути по різному інтерпретована. Можна на власний розсуд ховатися за нею. Ті висновки, які робить кожен окремий читач, дивлячись на карикатуру — його особисті висновки. Публіка скоріше схильна прощати того, хто підписується художником й висловлює поблажливість по відношенню до нього. Мистецтво олівця здається для читацької аудиторії більш важким й тому більш дивним, ніж мистецтво пера. Тому по відношенню до художника виявляються більш теплі почуття. Карикатури здатні викликати найхимерніші, іронічні, навіть цинічні реакції. Вони мотивують більше, ніж інтелект. І той, хто має гумористів на своїй стороні, як відомо, завжди буде правим.

Ми скористалися цим. Де нам забороняли атакувати пером, там ми користувалися простим олівцем. Тепер ми надавали публіці образи демократії у вигляді карикатур. Сприятливий збіг обставин подарував нам політичного карикатуриста, який володів своїм ремеслом у повній мірі. Його художній дар дозволяв так вдало пов'язувати ефективний політичний підтекст, що в його карикатурах завжди з'являвся явний комізм. В кожному номері ми таким чином завжди виставляли у невигідному світлі противників нашого руху в Берліні, насамперед, поліцай-президента доктора Вайса. У більшості випадків наші карикатури були намальовані в манері такої шикарної та нахабною зухвалості, що було просто неможливо підходити до них зі всією строгостю закону, з причини боязні піддати себе осміянню в якості некампанейської людини і ретрограда. Читаюча публіка дуже швидко звикла до цього виду атаки карикатурами і з нетерпінням чекала кожної суботи, щоб побачити чергову атаку на високопоставлених мешканців Александерплатц (членів уряду.).

Передовиця та політичний щоденник, карикатура і журналістські прийоми спільно давали в результаті дієву агітаційну єдність; і газета досягала завдяки цьому поставленої мети. Вона замінювала, якщо таке взагалі можливо, усне слово. Вона ідеальним чином відновлювала перерваний контакт між керівництвом і соратниками; вона скріплювала всю партію уніфікованим зв'язком товариства і для кожного члену партії повертала переконання, що ідея не втрачена, а лише іншими засобами рухається вперед.

На щастя, у нас був деякий запас часу для досягнення нашої мети. Ми знаходилися в самому початку і зіткнулися з масою технічних труднощів. Всі наші сили й турботи були поглинуті цим. Так як вибраний головний редактор газети все ще сидів у Моабіті (в'язниця в Берліні), я відрядив до редакції нашого управляючого з політичних питань (politischen Geschдftsfьhrer). Тимчасово він прийняв на себе обов'язки головного редактора нашого молодого підприємства; і хоча він не мав навіть самого слабкого уявлення про дану роботу, все ж привніс у це починання здоровий глузд і неабияку частку власних талантів. Спочатку він повинен був влитися до кола своїх обов'язків; і це було тим важче і відповідальніше, що результати його роботи відразу ставали видимі для широкої публіки; газета потрапляла не лише до прихильно налаштованих друзів, але і — що набагато важливіше — читалася ворогами, налаштованими вкрай скептично, гордовито і самовпевнено. Перша верстка була річчю в собі. Ніхто з нас нічого не розумів у цьому, один змінював іншого. Час підтискав, а ми все ще шукали вирішення нашої нерозв'язної проблеми.

У понеділок вранці, повертаючись з короткої поїздки до Судетів, в привокзальному кіоску у Хіршберзі я виявив перший номер «Атаки», яка щойно вийшла. Сором і розпач оволоділи мною, коли я порівняв цей сурогат з тим, чого я, власне, хотів отримати. Жалюгідна, абсолютно сира газетка! (В оригіналі: «gedruckter Kase» — «видрукуваний сир». Ідіоматичний вираз «Die Schweizer Kase» застосовується до журнальних статей, які містять численні великі «дірки», як у швейцарському сирі, тобто це статті із розмитим змістом, який складно зрозуміти без додаткових роз'яснень. У Геббельса в тексті має місце подвійна смислова гра: 1) «gedruckt» — німецькою значить «друкарський», а «gedrьckt» (подібне за вимовою слово) — «пригнічений».) Таким я сприйняв цей перший номер. Багато доброї волі, але мало майстерності. Таким був результат побіжного перегляду.

Так само як і я, думала більшість наших прихильників та читачів. Говорили багато, а толку було мало. Ми були вже зовсім готові впасти духом і здатися (У Геббельса в тексті: «die Flinte ins Korn zu werfen», що дослівно можна перекласти, як «кинути рушницею в муху». Дана німецька ідіома означає «впасти духом, розчаруватися».). Але завдяки нашій впертості, ми продовжували знову і знову. Ми не бажали дати нашому супернику здобути тріумф та дозволити йому насолоджуватися нашою капітуляцією.

Ледь тільки я помітив, що самі члени руху почали чинити опір підприємству, що вони почали розчаровуватися, проявляти невдоволення і падати духом, як я вирішив зробити останнє зусилля. Я виступив перед партійним колективом на обласному зібранні, на якому роз'яснив докладно принципову мету всього підприємства. Я постарався пояснити, що негідно націонал-соціалісту відступати при невдачах, кидати розпочату справу та здаватися лише тому, що воно супроводжується труднощами. Я не забув вказати, що якщо ми помилимося, то взагалі справу націонал-соціалізму в Берліні буде загублено і наші завоювання будуть втрачені, що тим самим ми звалим на свої плечі величезну відповідальність, тому кожен повинен обміркувати, чи бажає він через власне боягузтво звалити на себе цю відповідальність. Це викликало очікувану мною реакцію.

З новими силами весь партійний колектив знову приступив до роботи. Ми, правда, почали реалізовувати наш газетний проект у виключно несприятливий час, в середині літа — перший номер вийшов 4 липня. Партійна організація була паралізована, грошові кошти відсутні, міцний колектив співробітників ще не склався, а журналістська майстерність ще залишала бажати кращого. Але зрештою, як і завжди в безвихідних ситуаціях, воля і тверда рішучість були для нас дороговказом.

Ми хотіли! Цього було досить. Завдання, поставлене перед нами, було необхідно виконати. Будь-які перешкоди будуть подолані, якщо тільки є достатня воля до цього. Рух не міг дозволити збентежити себе якими-небудь перешкодами. Молоде підприємство знаходилось під загрозою банкрутства. Але ми опиралися цій загрозі. Робота, старанність, воля, наполегливість і талант дозволяли нам взяти ці труднощі під контроль. Незабаром «Атака» справді пішла в атаку. У невтомній роботі ми викристалізували її: жалюгідний бульварний листок, який з'явився 4 липня 1927 року, в короткий термін перетворився на авторитетну та захоплюючу бойову газету. Ми просувалися до мети. Ми атакували. Відтепер молодий друкований орган повинен був доставляти проблем не тим, хто його створював, а тим, проти кого було спрямовано вістря його пропаганди.

Додаток

Перекладено з мови оригіналу

для ексклюзивно для

“Арійського Права”

https://vk.com/aryan_law