Так говорив Геббельс

Рух мав тут тільки одного вчителя — марксизм. Марксизм перед війною виховав свою пресу як раз в тому сенсі, в якому я вказав вище. Марксистська преса ніколи не була інформаційною, а завжди мала лише тенденційний характер. Марксистські передові статті — це записана мова. Все оформлення червоної преси усвідомлено має установки на масовий вплив. Тут лежить одна з великих таємниць марксистського підйому. Керівники соціал-демократії, які за сорок років боротьби привели свою партію до влади і пошани, були агітаторами головної справи і також залишалися ними, коли хапалися за перо. Вони ніколи не виконували роботу тільки задля письмового столу. Вони були одержимі честолюбством діяти серед мас задля мас.

Тоді вже ці методи не були чужими й для нас. Ми не прийшли раптово до нашої складної задачі. Нововведення в нашій роботі полягало лише в тому, щоб перевести теоретичні принципи до практики.

«Атака»

Частина 2

Проте навіть і про це поки що можна було говорити лише в дуже скромному обсязі. Оскільки перш ніж ми могли підійти до здійснення нашого справжнього агітаторського завдання, необхідно було прибрати з дороги велику кількість перешкод. І на той момент це забирало весь наш час і енергію.

Нескладно заснувати газету, коли насолоджуєшся необмеженими грошовими коштами. У цьому випадку можна приймати на роботу кращих авторів і видавничих фахівців. При такому старті навряд чи щось може не здійснитись. Складніше починати газетну роботу без яких-небудь грошей, тільки з опорою на організацію. У цьому випадку відсутність фінансів повинна замінюватися якістю та внутрішньою згуртованістю організації. Найскладніше, однак, засновувати газету і без грошей, і без організації, так як в цьому випадку все буде залежати від ефективності самого друкованого органу, а передумовою до досягнення успіху буде інтелект авторів.

В нашому розпорядженні не було ніяких коштів для заснування нового органу друку. Кому могла прийти в голову божевільна думка давати нам гроші — смішній карликовій партії, яка до того ж була заборонена і не мала ні зв'язків в органах влади, ні симпатій у суспільстві! (мова йде про берлінську організацію НСДАП).

Ті мізерні гроші, які нам позичали, тут же зникали. До того ж за нами не стояла дисциплінована, що складається із людей з однаковим ладом думок, організація. У результаті суворої заборони організація розсипалася. Як ми могли зважитися заснувати газету без грошей і твердих прихильників! Сьогодні я усвідомлюю, що тоді ми не бачили всіх труднощів затіяного підприємства. Наш план був швидше плодом зухвалого відчаю; але ми виходили з того, що нам втрачати, власне, нічого.

Але одна назва вже стріляла. Наступально-пропагандистський характер газети змушував принаймні в оформленні показати багатообіцяюче майбутнє молодого підприємства. В останній тиждень червня на стовпах для афіш і оголошень з'явилися таємничі плакати, над змістом яких перехожі ламали голову. Ми готували наш план таємно і нам вдалося здійснити його повністю приховано від громадськості. Берлін був вельми здивований, коли одного разу вранці на афішних тумбах з'явилися плакати, на яких криваво-червоним було написано лише одне слово: «Атака!». Всі були заінтриговані, коли кілька днів тому з'явився другий плакат, не менш таємничий, який давав натяк для тих, хто бачив попередній, але ще теж не вносив ясність повністю: «Атака відбудеться 4 липня!».

Завдяки щасливому випадку, в той же день Червона Допомога розмістила по всьому місту плакати, на яких загрозливими червоними літерами було надруковано оголошення про те, що при нещасних випадках необхідно звертатися в спеціальні пункти допомоги комуністичних організацій.

Таким чином громадськістю наші натяки були зрозумілі в тому сенсі, що мається на увазі під атакою комуністичний путч. Нібито цей путч повинен відбутися 4 липня і комуністична партія заздалегідь дбала про допомогу пораненим!

Ця звістка немов блискавка рознеслася столицею райху. Слух був підхоплений пресою, яка тут же зайнялася розгадкою нашої загадки. Провінційна преса була у великому збентеженні; в ландтазі партії центру направили запит уряду про те, чи готове воно протидіяти комуністичному путчу. Одним словом, всюди панувало цілковите замішання, поки нарешті ще через два дні не з'явився наш останній плакат з повідомленням, що «Атака» — це «Німецький тижневик, який виходить в Берліні» і що він виходить по понеділках, його поштова пересилка коштує стільки-то і він видається під гаслом «За пригноблених і проти експлуататорів!».

Завдяки цій ефективній рекламі ми досягли того, що назва газети стала відомим всюди ще раніш, ніж сама газета з'явилася. (Цей прийом, вперше застосований Геббельсом, досі вельми успішно використовується в комерційній рекламі, причому багато хто з метрів рекламного бізнесу навіть не підозрюють про те, хто є автором). Причому за це ми не заплатили ні геллера. Однак, на жаль, ніхто нам жодного геллера кредиту так і не запропонував. А нам були необхідні хоча б самі скромні грошові кошти. Тому я зважився взяти кредит на своє ім'я у розмірі 2000 марок, за який я ніс відповідальність. Ця сума була необхідна для старту молодого підприємства. Сьогодні здається смішним взагалі згадувати такі незначні суми. Але в ті дні ці гроші означали для нас все; я повинен був бігати цілими днями, щоб переконувати словами й заклинаннями у друзів партії позичити мені ці гроші.

Первісну основу передплатників склали члени партії, які залишились в ній. Самі члени партії з невтомною старанністю приступили до рекламування газети. Кожен партієць був переконаний в тому, що мова йшла про найважливіше завдання того періоду; що бути чи не бути нашому рухові в столиці райху цілком залежало від успіху або провалу задуманого.

Вуличний продаж здійснювався безробітними штурмовиками. Найбільша складність полягала в тому, щоб знайти потрібний колектив співробітників. Рух не мав ніякого публіцистичного минулого. Він мав хороших організаторів і кращих ораторів, але письменників і дипломованих журналістів явно не вистачало. В силу відчайдушного становища з авторами, ми були змушені залучити для цього простих членів партії. Вони мали багато доброї волі і старанності, але жодного журналістського таланту в наявності виявлено не було. Я, правда, коли обмірковував вперше ідею з газетою, вивчав роботу головного редактора. Мені навіть вдалося знайти підходящу кандидатуру, але як раз тоді, коли план став здійснюватися, його заарештували на два місяці за порушення закону про друк.

Ми опинилися у досить скрутному становищі. Ніхто з нас практично не розбирався ні в одній з професій, що використовуються в пресі, ніхто не міг здійснити верстку. Все що було пов'язано з оформленням газети, перевірки перед підготовкою кожного номера, навіть коректури було для нас таємницею за сімома печатками. Ми взялися за справу навіть без якого б то не було найменшого натяку на спеціальні знання в цій області. Потрібно визнати очевидне щастя, що наш експеримент вдався і не спричинив за собою найтяжчої ганьби.

Але що стосується стилю нашого нового друкованого органу, то тут жодних дискусій не виникало, в цьому ми були єдині. Те, що газета повинна була мати нове обличчя, що це має бути уособлення молодої Німеччини, яка пробуджується, було нашою базовою установкою з самого початку. Газета повинна була бути бойовою і нести агресію, а її стиль, її методи повинні були пристосовуватися до суті й духу руху.

Газета видавалася для народу. Тому всі матеріали повинні були писатися тією мовою, якою розмовляє народ. У нас не було наміру створювати орган для «освіченої публіки». «Атака» повинна була читатися масами, а маси читають лише те, що вони розуміють.

Всезнайки часом засуджували нас, найчастіше абсолютно бездарно. Вони вернули своїм носом, зневажливо висловлюючись про нестачу у нас інтелекту, що нібито відрізняло наші публіцистичні статті від інших, і рекомендували як зразок дотепності та цивілізованої громадянськості єврейські газети. Ці докори не збивали нас з пантелику. Нас не охоплювало бажання наслідувати неправдиву манію цивілізованості. Ми хотіли завоювати маси, ми хотіли донести свою правду до серця кожної маленької людини. Ми хотіли поставити себе на її місце, зрозуміти її мислення та її почуття, з тим щоб завоювати її для нашої політичної ідеї. Як показав подальший успіх, це нам вдалося.

Коли в липні 1927 року ми почали з тиражу 2-3 тисячі примірників, в Берліні виходили великі єврейські друковані видання стотисячними й навіть мільйонними тиражами. Вони не вважали нас за тих, хто заслуговує уваги. Сьогодні, коли наша газета є авторитетним виданням, ці органи друку належать давньому минулому (Книга Й. Геббельса «Битва за Берлін» вийшла в 1934 році.) Ці єврейські газети були написані настільки дотепно, що читачів нудило при читанні. Їх шкуродери пера гонорово й самовдоволено вправлялися у «інтелектуалізмі», який важко визначити; вони стали настільки «цивілізованими», що їх мова більше не сприймалася масами.