Так говорив Геббельс

Це утруднення ми й хотіли усунути нашою газетою. Вона повинна була стати громадським органом. Ми хотіли взяти участь у дискусії; ми хотіли бути частиною громадської думки; нашою метою було відновити зв'язок між керівництвом і партійними колективом, який був жорстко й безжально розірваний драконівською забороною берлінської поліцай-президії.

Вже вибір назви газети дався не легко. Винаходилися самі дикі і найагресивніші заголовки. Вони, правда, робили честь бойовому образу думок авторів цих назв, проте не охоплювали, з іншої сторони, якого-небудь пропагандистського та програмного формулювання. Мені було ясно, що від назви газети залежала велика частина успіху. Назва повинна бути агітаційно ефективною і виражати єдиним словом всю програму газети.

Навіть до сих пір я згадую про те, як одного разу ввечері ми сиділи в маленькому колі, висиджуючи й розмірковуючи над назвою газети. І раптом мені наче блискавка вдарила в голову: наша газета має називатися: «Атака»! Ця назва була пропагандистськи ефективною, і в дійсності вона вміщувала все, чого ми хотіли.

Метою газети не було захищати рух. Ми більше не мали нічого, що ми могли б захищати, так як у нас все відібрали. Рух повинен був перейти з оборони в наступ. Він повинен був стати войовничим та агресивним; одним словом, він повинен був атакувати. Тому виключно слово «атака» підходило в якості назви.

Ми хотіли засобами публіцистики продовжувати методи пропаганди, які нам були заборонені. У нас не було наміру засновувати інформаційний бюлетень, який повинен був хоч в якійсь мірі замінити щоденний журнал для наших прихильників. Наша газета виникала з тенденції і повинна була створюватися також у тенденції та для тенденції. Наша задача була не інформувати, а заохочувати, розтоплювати, приводити в дію. Орган, який ми засновували, повинен був слугувати батогом, який розбудить сонних шкап, які ледве плентаються, від їх дрімоти і направить їх вперед до невтомної дії. Як ім'я, так і девіз газети також був програмою. Поряд із назвою газети ємко й вимогливо виглядав її девіз: «Для пригноблених! Проти експлуататорів!» У цьому гаслі виражався весь бойовий настрій нашого нового органу. Вже в заголовку і девізі була сформульована програма і сфера впливу цієї газети. Мова йшла для нас лише про те, щоб сповнити назву та девіз активним політичним життям.

Націонал-соціалістична преса має власний стиль, і тому виправдано буде, якщо я скажу кілька слів про це.

Наполеон якось сказав, що преса є «сьомою великою владою», і з тих пір вплив преси швидше (ще більш) збільшився, ніж зменшився. Якою величезною є повнота влади укладена в ній, стало ясно насамперед під час війни. У той час як німецька преса протягом усього періоду з 1914 по 1918 років здавалася майже науковою і сповненою об'єктивності, преса Антанти упивалася безперешкодною і неприборканою демагогією. Вона спрямовувала всю світову громадську думку проти Німеччини, вона не була об'єктивною, але була тенденційною у самому радикальному сенсі. Німецька преса намагалася давати об'єктивні повідомлення на основі фактичних даних та інформувати свою читацьку аудиторію про великі події Світової війни. Преса Антанти, навпаки, писалася, виходячи з певних намірів. Вона мала на меті зміцнювати стійкість своїх воюючих армій та виховувати у ворожих нам народів віру в її справедливу міць і «перемогу цивілізації над варварськими Німецькими ордами».

Німецький уряд і командування сухопутними військами повинні були хоч іноді забороняти потрапляння на фронт німецькомовних пораженських органів друку. У Франції та Англії подібне було б неможливо. Там преса, вільна від партійних впливів, боролася за національні інтереси з фанатичною згуртованістю. Вона була однією з найважливіших передумов для остаточної перемоги.

Друковані органи Антанти служили, таким чином, в меншій мірі інформаційним, ніж пропагандистським цілям. Вони не намагалися встановлювати об'єктивну правду, а публіцистично-агресивно сприяли швидше цілям війни. Тон був розрахований на маленьку людину, яка є достатньо кмітливою; це була, перш за все, хороша їжа для солдата, який платив кров'ю і життям за інтереси нації.

Світова війна не закінчилася для Німеччини 9 листопада 1918 року. Вона триває, лише новими засобами й методами і на іншому полі бою. Тепер вона перекочувала з галузі озброєнь до області гігантської економіко-політичної боротьби. Тим не менш, мета залишається колишньою — ворожі держави Антанти робили ставку на повне знищення німецького народу; жах цього плану полягає в тому, що в Німеччині є великі впливові партії, які свідомо сприяють Антанті в цьому диявольському починанні.

Зважаючи на цю явну небезпеку, не годиться нашому сучасникові займати науково-об'єктивну позицію і дотримуватися тверезого погляду на політичні процеси. Він сам є творцем подій, які відбуваються навколо нього. Він може з впевненістю надати можливість шукати історичну правду для більш пізніх часів. Його завдання полягає в тому, щоб виправляти історичні факти таким чином, щоб вони служили на користь і перевагу його народу і його нації.

Позиція націонал-соціалістичної преси визначена майже виключно цією тенденцією. Вона пишеться з пропагандистських міркувань. Вона звертається до широких народних мас і хоче завоювати їх для націонал-соціалістичних цілей. В той час, як цивільні органи задовольняються тим, що сприяють у наданні більш або менш нетенденційних відомостей, націонал-соціалістична преса має, крім того, більш рішучу мету. Вона виявляє з відомостей політичні закономірності; вона не надає читачеві права інтерпретувати ці відомості за власним смаком. Читач повинен виховуватися скоріше в її розумінні та в напрямку її цілей.

Таким чином націонал-соціалістична газета є лише частиною націонал-соціалістичної пропаганди. Вона має виключно політичну мету і не може тому плутатися з цивільним інформаційним друкованим органом. Читач націонал-соціалістичної преси повинен через читання газети отримувати підтвердження правоти навчання. Газетна пропаганда повинна йти недвозначно і цілеспрямовано. Все мислення й відчуття читача має вибудовуватися у певному напрямку. Точно так само, як оратор має завдання тільки завоювати слухача, звернути його до націонал-соціалістичної віри, так само й журналіст повинен мати тільки одне завдання — досягати тієї ж самої мети своїм пером.

Це був унікальний випадок у всій німецькій журналістиці і тому спочатку сприймався невірно. Націонал-соціалістичні друковані органи повинні були слухати природу того, що відбувається і діяти зовсім не з честолюбства, змагаючись з великими цивільними або єврейськими газетами в точності репортажу і ширини матеріалу, який подається. Світогляд завжди є однобічним. У того, хто розглядає річ з двох сторін, втрачаються разом з тим надійність і безкомпромісна гострота. «Вперта впертість» нашої публічної ефективності, в якій звинувачують нас так часто, є, зрештою, таємницею нашої перемоги. Народ хоче чітких і недвозначних рішень. Маленька людина нічого не ненавидить сильніше, ніж двосторонню точку зору. Маси думають просто і примітивно. Вони люблять узагальнювати ускладнені ситуації і робити чіткі та безкомпромісні висновки зі свого узагальнення. Ці висновки і справді здебільшого прості і нескладні, але все ж вони входять, як цвях в голову.

Політична агітація, яка виходить з цих установок, схопить народну душу завжди в потрібному місці. Якщо ж вона буде не розплутувати складні справи, а навпаки, додавати непотрібної складності, тоді вона завжди промахнеться в розумінні маленької людини.

Точно так само єврейська преса є тенденційною. Сьогодні вона може, само собою зрозуміло, дати помітно відчути й побачити цю тенденцію. Властива їй тенденція стала вже публічно ефективною і тому більше не вимагає агітаторською захисту.

Єврейські газети об'єктивні і намагаються домогатися тверезої безпристрасності лише до тих пір, поки влада єврея гарантована. Як мало, однак, ця твереза і безпристрасна об'єктивність відповідає внутрішній реальній суті єврейської жовтої преси, завжди можна помітити, коли єврейська влада починає хитатися. Тоді автори в єврейських редакторських кімнатах втрачають всю свою «спокійну увагу», і з серйозних журналістів стають найбільш брехливими мерзотниками наклепницької єврейської жовтої преси.

Зрозуміло, ми не могли і не хотіли на початку нашої публіцистичної роботи становити великим єврейським газетам ніякої конкуренції щодо інформації. У цьому жовта преса мала значну перевагу. Ми не мали також честолюбних планів щодо безтенденційного інформування; ми бажали боротися агитаційно. При націонал-соціалізмі все є тенденцією. Все робиться в ім'я певної мети. Все робиться підлеглим цієї мети, і те що не може бути придатним для цієї мети, безжально і без найменших сумнівів скасовується. Націонал-соціалістичний рух було створено великими ораторами, а не великими письменниками. Він має споріднені риси з усіма великими революційними рухами всесвітньої історії. Він повинен був з самого початку піклуватися про те, щоб преса також підпорядковувалася великим агітаторським амбіціям.

Статті повинні були писатися агітаторами пера точно так само, як громадської пропагандою партії займалися агітатори слова.

Проте в нашій тодішній ситуації це було легше сказати, ніж зробити. Ми, правда, мали в своєму розпорядженні штат дипломованих і успішних партійних агітаторів. Наші найбільш помітні промовці самі походили з руху. Вони вивчили свої промови в русі і для руху. Мистецтвом сучасного масового впливу, плакатом і листівкою партійні пропагандисти володіли впевнено. Тепер, однак, треба було перенести це мистецтво до області журналістики.