Так говорив Геббельс

Так, наприклад, в Москві євреї скасували Союз войовничих безбожників — при тому, що всього лише декількома днями раніше бути членом цієї організації для провідних радянських «шишок» було справою честі. Відтепер релігійна свобода гарантувалася у всьому СРСР. У світовій пресі ширилися брехливі новини, які оголошували, крім іншої брехні, що в (радянських) церквах знову дозволили молитися. Англійці так і не наважилися програвати Інтернаціонал ночами на своєму радіо, оскільки Іден зробив цікаву заяву, згідно з якою більшовики були не союзниками, а всього лише соратниками по боротьбі. На даний момент Інтернаціонал для британського народу — це вже занадто, але вони зі шкіри геть лізуть, щоб представити Сталіна великим державним діячем і чудовим соціальним реформатором, якого можна порівняти хіба що тільки з Черчіллем. Вони роблять все можливе, щоб знайти й інші подібності між славними демократіями Москви і Лондона.

Що цікаво, в цьому відношенні вони не так вже й далекі від істини. Різними вони можуть здаватися тільки недосвідченим людям. Для експертів ж вони схожі як дві краплі води. І тут, і там працюють євреї — неважливо, на сцені або за лаштунками. Коли вони моляться у Москві та виспівують Інтернаціонал у Лондоні, вони роблять те, що євреї робили завжди. Вони займаються мімікрією. Вони підлаштовуються під навколишнє середовище — повільно, крок за кроком — так, щоб не потривожити і не розбудити інших. Вони дуже злі на нас за те, що ми їх викрили. Вони знають, що ми розпізнаємо їхню суть. Єврей відчуває себе в безпеці тільки тоді, коли він може залишатися невидимим. Він скаженіє, коли розуміє, що його було розкрито. Досвідчений експерт з євреїв (євреолог) завжди зможе розпізнати у образах і скаргах добре відомі старозавітні спалахи ненависті. Вони вставали у нас на шляху так часто, що втратили всієї своєї оригінальності. Для нас вони представляють тільки психологічний інтерес. Ми спокійно чекаємо, поки лють євреїв не досягне своєї нижчої точки. Після цього вони починають розвалюватися. Вони мелють усіляки нісенітниці і тим самим викривають себе.

Передачі, які транслюються по радіо «Москва» і радіо «Лондон», так само як і статті, що з'являються в більшовицьких та плутократичних органах друку, просто не піддаються опису. Лондон завжди віддавав перевагу Москві, яка дозволяє йому зберігати вихованість і змішуватися з ландшафтом. Московські євреї вигадують брехню і всілякі злочини, а лондонські євреї поширюють їх, втілюючи у форму оповідань, придатних для простодушних буржуа. Роблять вони це, зрозуміло, тільки з почуття професійного обов’язку. Страшні злочини у Лемберзі (Львові), які потрясли весь світ, більшовиками, звичайно ж, не здійснювалися, а є вигадкою Міністерства пропаганди. І неважливо, що німецька кінохроніка надала всьому світу докази. Ми, зрозуміло, пригнічуємо мистецтво і науку, зате більшовизм є справжнім центром культури, цивілізації й людяності. Особисто нам принесло велике задоволення недавня заява радіо «Москва». Воно було до того жалюгідним і смішним, що лунало майже як похвала. Ми вважаємо, що єврейський оратор пам'ятає старі добрі берлінські часи. Якщо з пам'яттю у них все в порядку, то вони повинні пам'ятати, що за всі їхні образи зрештою доводиться тримати відповідь. Кожен вечір вони оголошують, що хочуть дати нам в ніс, нам та всім іншим фашистським свиням. Що ж, панове, мріяти не шкідливо! Все це сильно нагадує якусь трагікомедію. Євреї говорять так, ніби вони справді сильні, але скоро вони зберуть свої манатки й дременуть від наступаючих німецьких солдатів. «Qui mange du juif, en meurt!» — «Хто годуватиметься з рук єврея, той загине!»

Можна з повною впевненістю сказати, що всі ті, на чиєму боці євреї, вже програли. Вони — найкращий стовп прийдешньої поразки. Вони несуть насіння руйнування. Вони сподівалися, що ця війна призведе до останнього відчайдушного удару по націонал-соціалістичній Німеччині та пробудженій Європі. Вони потерплять крах. Вже сьогодні ми починаємо чути по всьому світу голоси зневірених та підкорених народів: «Усьому виною — євреї! Усьому виною — євреї!»

Суд, який винесе вирок, буде страшний. Нам нічого не потрібно робити самим. Це відбудеться лише тому, що це має статися.

Кулак пробудженої Німеччини вже розбив цю расову гидоту, і за ним неодмінно буде кулак пробудженої Європи. І тоді мімікрія євреям не допоможе. Їм доведеться постати перед своїми обвинувачами. Суд народів буде судити свого гнобителя.

І настане удар — безжалісний і нещадний. Світовий ворог впаде, і Європа знайде світ.

Розділ 5

Посібник для майбутніх фюрерів

Дві невеличкі статті Геббельса про якості, якими повинен володіти вождь. Двадцять порад для диктатора та тих, хто хоче ним стати. «Der Angriff», 1 вересня 1932 р.

1. Для диктатури потрібні три речі: людина, ідея та послідовник, готовий жити заради людини та ідеї і, якщо необхідно, віддати за них життя. За відсутності людини диктатура безнадійна; за відсутності ідеї — неможлива; якщо ж відсутній послідовник, то така диктатура — просто невдалий жарт.

2. Диктатура при необхідності може йти проти парламенту, але вона ніколи не повинна йти проти народу.

3. Сидіти на багнетах не дуже-то зручно.

4. Первинне завдання диктатора — зробити популярним те, чого він хоче, привівши волю народу у відповідність зі своєю. Тільки в цьому випадку широкі маси згодом підтримають його і приєднаються до його лав.

5. Найвищий обов'язок диктатора — соціальна справедливість. Якщо люди відчуватимуть, що диктатор являє собою нечисленну велику буржуазію, яка не має нічого спільного з ними, то вони будуть бачити в диктаторі найлютішого ворога і швидко його скинуть.

6. Диктатури зможуть врятувати народ у тому випадку, якщо вони будуть знати способи кращі від колишніх форм правління, з якими вони борються, і якщо їхня влада буде настільки міцно спиратися на народ, що вони будуть залежати не від зброї, а від своїх послідовників.

7. Диктатору не потрібно йти за волею більшості. Однак він повинен бути спроможним використати волю народу.

8. Керувати партіями і масами — це те ж саме, що правити народом. Той, хто губить партію, приведе народ на край прірви. Політичне вміння зовсім не полягає у використанні нечесних методів для отримання міністерської посади за рахунок інших.

9. Диктатури повинні вміти виживати за рахунок власних духовних ресурсів. Неприпустимо, якщо все добре в їхніх ідеях походить від опонентів, а все те, що не походить від опонентів, є поганим.

10. Не варто соромитися здатності говорити. Це є ганебним тільки тоді, коли слова не підкріплюються справами. Красиво говорити — добре. Сміливо робити — ще краще. Типовий реакціонер, як правило, не вміє ні говорити, ні діяти. Йому якимось чином вдалося отримати владу, але він поняття не має, що з нею робити.