Розділ ІІ Не зупинятись до самої смерті

– Чому це?

– Рівень ензимів у вашій печінці надто високий для неї.

Я був спантеличений. У мене вже кілька місяців був високий рівень ензимів; якщо це спричиняло проблеми, чому ми раніше про це не говорили?

Хай там як, це точно була якась помилка.

– Емма – мій онколог і ваш керівник – бачила ці цифри, і вона хоче, щоб я і далі її вживав.

Резидентам часто доводиться ухвалювати медичні рішення без участі лікаря-куратора. Але тепер, коли він дізнався думку Емми, звичайно ж, він мав би відступити.

– Можливо, вона спричиняє ваші проблеми із шлунково-кишковим трактом.

Я почувався ще більш розгубленим. Зазвичай згадка про розпорядження лікаря-куратора припиняє дискусії.

– Я вживав Тарцеву протягом року без жодних проблем, – сказав я. – Ви вважаєте, що це вона раптом спричинилась до таких наслідків, а не хіміотерапія?

– Так, можливо.

На зміну розгубленості прийшла злість. Невже якийсь хлопець, який два роки тому закінчив медичну школу, не старший за моїх молодших резидентів, сперечатиметься зі мною? Одна річ, якщо він має рацію, але він верз казна-що.

– Хм, хіба я не казав вам в обід, що без цих ліків активуються метастази в моїх кістках і завдають мені нестерпного болю? Не хочу, щоб це звучало драматично, але мені ламали кістки під час занять боксом, та це набагато гірше. Тобто десять за десятибальною шкалою, або «біль-настільки-сильний-що-я-зараз-почну-кричати».

– Ну, враховуючи період напіврозкладу Тарцеви, це, мабуть, станеться не раніше ніж через день.

Я зрозумів, що для Бреда я не пацієнт, а проблема, комірка, у якій потрібно поставити галочку.

– Послухайте, – провадив він, – якби на вашому місці був хтось інший, цієї розмови не було б. Я би просто скасував ці ліки і змусив вас довести, що без них ви відчуваєте такий біль.

Що сталось із тією привітною розмовою, яка відбулась між нами в обід? Я пригадав, як у медичній школі одна пацієнтка розповіла мені, що вона завжди вдягає найдорожчі шкарпетки на прийом до лікаря, щоб, якщо її вдягнуть в лікарняну сорочку і роззують, лікар побачив її шкарпетки і зрозумів, що це зібрана людина, до якої потрібно ставитись із повагою. (От у чому проблема – я був у лікарняних шкарпетках, які крав не один рік поспіль!)

– Як би там не було, Тарцева – це не прості ліки, їх не можна отримати без підпису ординатора або лікаря-куратора. Невже ви справді хочете, щоб я заради цього зараз когось розбудив? Не можна зачекати до ранку?

Он воно що.

Щоб виконати свій обов’язок переді мною, йому потрібно було додати ще один пункт до свого переліку справ: незручний телефонний дзвінок своєму керівникові, під час якого довелось би визнати свою помилку. Він працював у нічну зміну. Згідно з вимогами резидентури більшість програм мали перейти на позмінний графік. А там, де є зміни, є гнучкість і деяке намагання брати на себе менше відповідальності. Якби ми змогли відкласти це питання на кілька годин, я став би проблемою для когось іншого.

– Я зазвичай приймаю їх о п’ятій ранку, – сказав я, – а ви знаєте не гірше, ніж я, що «зачекати до ранку» означає перекласти проблему на когось іншого після ранкового обходу, і насправді це буде ближче до обіду. Чи не так?