Розділ «Українське козацтво: парадокси протистояння та співпраці з татарами й турками»

Сили обох сторін були майже рівними. Козацьке військо нараховувало близько 100 тис. чоловік. Правда, воїнів-професіоналів нараховувалося близько половини (орієнтовно 40—50 тис.). Іншу частину війська становили селяни й міщани, що не мали бойового досвіду. До козаків приєдналася татарська кіннота під керівництвом хана Іслама Гірея, котра нараховувала від 30 до 40 тис. вершників. Урядові війська складалися з приблизно рівних частин, кожна з яких становила близько 40 тис. чоловік. Це – регулярне військо, магнатські загони та посполите рушення560.

Армії зійшлися неподалік містечка Берестечка (зараз місто в складі Горохівського району Волинської області) в долині річки Стир561. Основні події битви, яка вважалася найбільшою в тогочасній Європі, відбулися наприкінці червня – на початку липня в районі сіл Пляшева та Острів (зараз це села Радивилівського району Рівненської області). Перші два дні битви, 28—29 червня, не дали ні одній, ні другій стороні якихось помітних переваг.

Перелом відбувся на третій день, 30 червня. Пополудні, коли розвіявся туман, в атаку пішла кіннота Яреми Вишневецького, до неї приєдналися інші загони короля. Постійно працювала польова артилерія. Урядовим військам вдалося потіснити козацько-татарські загони. Вони навіть почали прориватися до пагорбу, де знаходився намет хана. Одне із ядер розірвалося неподалік намету кримського правителя.

У цей час Іслам Гірей вирішив покинути поле бою, забравши з собою татарську кінноту. Йому навперейми ніби подався Хмельницький і просив його такого не робити. Натомість хан захопив Хмельницького й забрав з собою. Ці події в українській літературі однозначно трактуються як «зрада хана».

Але чи правомірне таке трактування в контексті тодішніх відносин між кримським ханом і козацьким гетьманом? Перший вважався старшим, другий же мав йому коритися. У цьому сенсі ніби немає підстав говорити про зраду.

Взагалі «зрада хана» викликає чимало запитань. Чому так учинив кримський правитель? Найбільш вірогідно виглядає версія, що Іслам Гірей злякався наступу польських військ. Навіть допустив, що Хмельницький його зраджує. Тому вирішив відступити, щоб не мати великих втрат.

Однак найбільш вірогідна версія не обов’язково є правдивою. Існує думка, ніби хан був «куплений» королем, який дав чи пообіцяв йому солідну грошову суму, аби той подався з поля бою. Але все це на рівні чуток і здогадів.

У татарських джерелах зустрічається версія, ніби Іслам Гірей покинув поле Берестецької битви, дізнавшись, що донські козаки на 12 чайках напали на кримські береги й захопили декілька турецьких торгових кораблів562.

При всій незвичності ця версія не така вже й фантастична. Справді, для Кримського ханства й Османської імперії спокій на Чорному морі важив більше, аніж бої з військами Речі Посполитої на українських теренах.

Дивно виглядає те, що хан забрав із собою Хмельницького, залишивши козацьке військо без керівника. Запідозрив гетьмана в зраді, захотів розібратися з ним? Чи, може, гетьман тут грав свою гру? Боявся, що його, у випадку поразки, знищать розлючені козаки. Таке цілком могло бути. Бо авторитет Хмельницького був далеко не такий високий, як на початку повстання, а нищівна поразка, яка, власне, сталася в битві під Берестечком, могла б для нього скінчитися трагічно.

Грушевський подав доволі переконливе, базоване на джерелах, психологічне пояснення неповернення Хмельницького. «Не треба забувати, – писав він, – що раз вискочивши з ханом з табору з кількома товаришами, випустивши з рук провід військом в такий критичний момент і стративши з ним зв’язок, Хмельницький через се саме вже мусів себе почувати досить невірно, не кажучи, що йому й фізично не так то легко було проїхати до козацького табору без більшого татарського полку. Виїздив він з табору мабуть не для того щоб рятуватися з нього. Але вернутись до війська він не міг з голими руками. Що йому дійсно вдалось було завернути Татар назад, тільки вони не дійшли табору, про се доносили Полякам язики, і потвердила їх розвідка, так що се можна вважати за певне»563.

Отже, Хмельницькому, виїхавши з козацького табору до татар, назад було складно повертатися з порожніми руками. Це могло б спровокувати бунт проти нього й замішання у козацькому війську. Імовірно, будучи розумною й хитрою людиною, він не захотів цього робити. Тому зімітував своє ув’язнення в хана, розпустивши відповідні чутки. Грушевський з цього приводу писав: «…неправдивими, можливо – навіть умисно пусканими й сімульованими Хмельницьким й його товариством уважаю чутки про його в’язненнє в кайданах і т. д., хоч вони розсівались, можливо, навіть найближчим його окруженнєм. Анонімний писар, що писав лист хана до короля з-під Константинова, з пропозицією битви під Константиновим («покриваючи такий великий стид своєї утечі»), і користаючи з нагоди положив нібито конфіденціяльну приписку про ситуацію, а в ній такі звістки: «Козакам велено тікати, а помочи не сподіватись; Хмеля в кайданах відіслав до Чигрина по скарби», – міг се зробити з доручення Виговського, або когось з його людей»564.

Однозначної відповіді на питання про «зраду хана» і «ув’язнення» ним Хмельницького ми не маємо. І, певно, мати не будемо.

Але які б не були причини «зради хана», вона стала сильним ударом для козацького війська. Воно опинилося без татарської кінноти, а також без свого провідника. Козаки змушені були відступити. Вони розташувалися табором біля річки Пляшівки, притоки Стиру, де їхній тил прикривали болото й чагарі. У вкрай складних погодних умовах, під дощем, вони вирили рови й насипали земляні вали, що захищали їх від урядових військ. Почалася десятиденна облога табору.

Іван Богун (?—1664)565, що взяв на себе функції наказного гетьмана, вирішив здійснити переправу військ через болота й річку Пляшівку. Її почали лаштувати в ніч на 10 липня, загачуючи болото возами, наметами, різним спорядженням.

Однак на вечір 10 липня коронне військо зайняло козацький табір. Йому дісталися багаті трофеї – гармати, порох, а також документи канцелярії Хмельницького та його скарбниця й клейноди. Гетьман же від поля бою був далеко566.

Берестецька катастрофа стала «точкою неповернення». До неї ще зберігався хоч якийсь шанс на примирення влади Речі Посполитої з козаками, після неї – вже ні. Хоча в битві перемогли урядові війська, насправді це була піррова перемога. Їм так і не вдалося упокорити українські землі.

Наступ коронного війська в східному напрямку й литовських військ під проводом Януша Радзивілла з півночі відбувалися в умовах партизанської війни. Їм також дошкуляв голод, оскільки місцеве українське населення ховало від вояків продовольство. Воїнів косили хвороби. Тоді ж захворів і помер шляхетський улюбленець Ярема Вишневецький567. Великих масштабів набуло дезертирство. Шляхетська армія зменшувалася на очах.

Тим часом Хмельницький 17 липня розіслав із Білої Церкви наказ полковникам прибувати до нього з уцілілими військами568. Під цим містом гетьман почав закладати табір. Наприкінці серпня під його рукою було близько 25 тис. козаків. Також йому на допомогу було прислано близько 6 тис. татар-ногайців.

Цікаво, що саме на 1651 р. припадає активізація контактів Хмельницького з османами. У цьому ж році гетьман звертався до султана з просьбою не лише забезпечити йому протекцію, а й вплинути на кримського хана, щоб той надав допомогу. Умови протекції були змінені на користь османів. Тепер Хмельницький змушений був платити данину, як Молдавія та Волощина, й давати воїнів для війни з Венецією569.