Розділ «Українське козацтво: парадокси протистояння та співпраці з татарами й турками»

Король, далі йшлося в документі, повинен сплачувати хану щорічну данину й надсилати коштовні подарунки, не допускати нападів на північні землі ханства. У разі потреби, надавати військову допомогу ханові, підтримувати дружні стосунки з державами, з якими дружить хан і не мати приязних відносин з країнами, недружніми Кримському ханству.

Ці пункти виглядали принизливо для короля. Фактично він трактувався як васал кримського хана. Але що було робити? Ян Казимир знаходився в безвихідному становищі. Король також мусив сплатити значну відкупну суму ханові, щоб той зняв облогу його табору й табору під Збаражем.

Тим часом 17 серпня 1649 р. Хмельницький у таборі під Зборовим передав королю свої вимоги548. Король же надав Хмельницькому лист, який підтвердив чимало козацьких вимог549. Цей документ часто в нашій літературі, власне, іменується Зборівським договором. Насправді то був не договір у класичному розумінні, а пожалування Хмельницькому та козакам. Військо Запорізьке не трактувалося як суб’єкт відносин. У королівському листі, що був наданий Хмельницькому в присутності канцлера Єжи Осолінського та київського воєводи Адама Киселя (1600—1653), котрий часто був у ролі посередника між королівською владою та гетьманом, йшлося, що забезпечуватимуться козацькі вільності, збільшиться реєстр, Чигирин передавався Хмельницькому, тобто він ніби отримував уряд чигиринського старости, проголошувалася амністія повстанцям, євреям заборонялося мешкати на теренах, підконтрольних козацтву, також на цих землях не повинно було бути королівських військ, заборонялася діяльність єзуїтів, було обіцяно скасувати унію, забезпечити права православного духовенства, навіть надати київському митрополитові місце в сенаті.

У Зборівському договорі передбачалося й те, що у Київському, Чернігівському, Брацлавському воєводствах уряди надаватимуться «шляхті віри руської», а діловодство вестиметься руською мовою. Правда, ці «королівські жалування» мав ще затвердити сейм. У результаті затвердження окремі вимоги могли б бути урізаними – що й сталося.

Якщо виходити із документів, що стосуються Зборівських домовленостей, дивним видається статус Війська Запорізького. Формально воно зі своїм гетьманом підпорядковувалося королю Речі Посполитої. Але король поставав як данник, отже васал, кримського хана. Своєю чергою, хан опікувався Військом Запорізьким і, судячи з усього, мав на нього помітний вплив. Де-факто, воно стало об’єктом, котрий намагалися використати в своєму протистоянні Річ Посполита й Кримське ханство.

У ніч на 23 серпня було знято облогу Збаража. Козацьке військо подалося на свої землі, татарське – теж у свою сторону. Останнє по дорозі масово забирали людей в ясир – навіть на очах козаків – це теж був результат Зборівських домовленостей. Українські землі стали беззахисними.

Хмельницький, не маючи ні достатніх ресурсів, ні належної підтримки підвладного йому населення, мусив шукати силу, на яку можна було б спертися. У 1650 р. він звернувся до яничарського воєначальника в Константинополі (Стамбулі) Бекташ-аги та очаківського бейлербея Мурад-паші з проханням допомогти у відновленні взаємин із султаном Мехмедом IV (1642—1692)550, який прийшов до влади в результаті перевороту в 1648 р. Султан у той час був малолітнім і країною керували люди, що привели його до влади. Серед цих людей була й мати султана – за походженням українка. Взагалі за часів правління Мехмеда IV помітно зростає інтерес Османської імперії до українських справ. У відповідь на згадане прохання Хмельницького від імені турецького володаря до Чигирина було відправлене посольство на чолі з Осман-агою, яке знаходилося в гетьманській столиці з 30 липня по 5 серпня 1650 р.551 Своєю чергою, Хмельницький надіслав свого посла до султана з листом, де сповіщав Мехмеда IV про свою відданість йому й Османській державі552.

У 1649-му чи 1650 р. був укладений проект договору Війська Запорізького з турками, який дозволяв козакам вести безмитну (!) торгівлю в районі Чорного моря. Цей договір мав гарантувати також безпеку торгівлі в цьому регіоні553.

Тобто з Османською імперією, а також з Кримським ханством відносини складалися непогано. Принаймні Хмельницький міг спертися на ці держави. Стосунки з владою Речі Посполитої були не найкращі. Сейм не хотів затверджувати в повному об’ємі Зборівські домовленості.

Треба було також втихомирювати повстале козацтво, яке звикло за два роки війни до воєнної здобичі. Сторони так чи інакше мали дотримуватися Зборівських домовленостей. Йти за здобиччю на турецькі чи татарські землі, а також на землі, підконтрольні Речі Посполитій, як це робили раніше козаки, зараз взагалі не випадало.

І ось об’єктом «солдатів свободи» стала Молдавія554.

У першій половині XVII ст. це була відносно заможна країна. У Літописі Самовидця сказано, що жителі Молдавії «почали обфито (багато. – П. К.) жити при одному господару спокойно Василію Лупилі…». Це, на думку літописця, стало однією з причин нападу татар і козаків на Молдавію. Ще однією причиною, вважав він, було те, що тут укріплялося християнство й русини. Але надаємо слово літописцю: «…и тому позавидівши, жебы оных уменшити, же христіанство, а звлаща русь гору узяла, так розумію, же за позволеніем турчина, – хан кримскій з гетманом Хмелницким несподівано зо всіма потугами козацкими и татарскими, напавши на Волоскую землю, внівец усю обернули, завоевали по саміе гори, людей побрали в полон и набитки їх, тилко замки моцніе одержалися, и сам господар уступил был з Яс міста столечного, але знову ся навернул. А Хмелницкій стоял з ханом у Прута а тую землю чатами завоевали. А напотом господар поеднал орду и гетмана Хмелницкого, жеби ся вернули з его земли, и учинил сватовство з Хмелницким – дочку свою за сина Хмелницкого приобицал дати, що напотом и учинил»555.

Самовидець загалом вірно окреслює логіку подій. Він допускає, що напасти татарам і козакам на Молдавію, яка була васалом Османської імперії, дозволили в самому Константинополі (Стамбулі). Чи випадково цей напад відбувся незадовго після того, як активізувалися переговори між Хмельницьким та османською владою? Також Самовидець вказує, що це був грабіжницький похід, який призвів до нищення країни.

Приводом для нападу татар і козаків на Молдавію стало те, що нібито молдавани чинили напади на татарські терени. Очолив похід калга ханства Крим Гірей. Хмельницький теж брав участь у цьому поході. У вересні 1650 р. йому вдалося зайняти Ясси – фактично столичне місто князівства.

У той час на молдавському престолі знаходився Василь Лупу, відомий також і як Лупул (1595—1661)556. За часів його правління країна розвивалася і в плані економічному, й культурному.

Перебуваючи з військом у Молдавії, Хмельницький пішов із Лупу на примирення, поставивши умову – видати дочку господаря Розанду (1630—1686)557 за свого сина Тимоша (1632—1653)558. Такий шлюб давав би останньому змогу (принаймні теоретично) посісти з часом на молдавський престол.

Насправді вдала політична комбінація, пов’язана з одруженням Тимоша на дочці молдавського господаря, закінчилася фіаско, а для гетьмана – ще й сімейною трагедією, втратою сина в 1653 р., який пішов із військом у Молдавію підтримати свого тестя.

В українській історіографії поширена думка, ніби походи в Молдавію, одруження його сина з Розандою Лупул були пов’язані з далекосяжними державними й династичними планами Хмельницького. Нам видається, що це перебільшення. Молдавія, де практично була відсутня династична наступність і яка знаходилася в залежності від Османської імперії, була «напівдержавою», яка за своїм статусом не дуже відрізнялася від Війська Запорізького. Турецький дослідник Галіль Іналджик, спираючись на османські джерела, писав: «…існувало декілька автономних провінцій, що відрізнялися від тих, що перебували під безпосереднім османським управлінням. Такими були сальянні та урядові, так звані гюкуметні провінції, християнські васальні князівства Молдавія, Валахія, Трансільванія, Дубровик, Грузія, Черкасія та у XVII ст. козацький гетьманат»559. Саме так, практично на одному рівні турки сприймали Молдавію та Військо Запорізьке. Контроль за цими слабкими державними утвореннями з боку турків був далеко не абсолютним. Ці території жили своїм життям, вони укладали домовленості з іншими державами, знаходячись у полі політичних інтересів Османської імперії.

Хоча в 1650 р. не було якихось серйозних сутичок між військами Речі Посполитої та козацько-татарськими військами, це, радше, виглядало як затишшя перед бурею. Грудневий сейм 1650 р. ухвалив збільшити коронне військо до 36 тис., а литовське – до 15-ти. Також у наступному році мало відбутися посполите рушення, тобто загальна шляхетська мобілізація.

У квітні 1651 р. урядові війська почали концентруватися біля Сокаля (нині районний центр Львівської області). У травні Хмельницький завершив свою мобілізацію і рушив з армією в район Збаража.