Розділ «Турецькі володіння в Північному Причорномор’ї»

Григорій Сковорода

Натомість маємо й протилежні приклади, коли вихідці зі «світу ісламу» українізувалися, а їхні нащадки навіть робили внесок в українську культуру. Є відомості, що мати Григорія Сковороди, Палагея Степанівна Шангіреєва, належала до збіднілого кримськотатарського аристократичного роду Шангіреїв, який покозачився й українізувався. Можливо, предком Сковороди по лінії матері був Іван Шангіреєв, наказний полковник Канівського полку373. Можна припустити, що це був родич калги Шагін Гірея, який у 20-х рр. XVII cт. зазнав поразки в боротьбі за Кримське ханство й змушений був емігрувати. Емігрували його родичі й прихильники. Дехто з них міг опинитися на українських землях. Цікаво, що поемі-хроніці Самійла Твардовського «Війна домова з козаками й татарами, московітами, потім шведами й угорцями, яка тривала протягом двадцяти років»374 розповідається про те, що Богдан Хмельницький, ведучи перемовини з кримським ханом Ісламом Гіреєм, нагадав татарам про свої минулі з ними угоди і про послуги, надані «їхньому Сангерею»375. Сангерей чи Шангерей – це українізована форма імені Шагін Гірей. Оскільки Хмельницький був пов’язаний зі Шагін Гіреєм, не дивно, що в його війську з’явився наказний полковник Іван Шангірей.

У південній Волині, біля Старокостянтинова, існувало вже в XVII ст. село Сковородки. 1684 р. воно було зруйноване татарами чи турками. Ймовірно, деякі жителі села перебралися на терени Лівобережної України. Така ситуація була характерною в той час для земель Поділля й південної Волині, звідки населення масово мігрувало на схід. У згаданому селі Сковородки в ХІХ ст. зустрічалося чимало людей з прізвищем Гірей, Гіреюк376. Предки Сковороди цілком могли походити із Сковородок. Звідси зрозумілим є і його прізвище, і те, що його мати походила з роду Гіреїв, представники якого жили в цьому селі.

Хоча Сковорода, наскільки можна судити, не зазнав впливу кримськотатарської чи османської культури, у його творах зустрічаємо чимало моментів, які зближують його зі «східною мудрістю»377. Можливо, тут давав про себе знати «голос крові».

Тобто, попри конфронтацію османського світу (а в широкому плані – «світу ісламу») зі світом українським, не можна сказати, що між ними існували «залізні» бар’єри. Між цими світами відбувалося взаємопроникнення і взаємодія – хоча ці процеси не були простими.