Розділ «26»

— Ви, нарешті, зв’язались з цим морським офіцером, батьком спортсменки? — звернувся він до Лісовського.

— Так. Відбулась перша розмова.

— Ну і що?

— Не сподобався він мені. Мовчить. А коли говорить — викручується, наче вуж.

— Коли ви ще з ним зустрінетесь?

— Домовились у неділю. Він прийде сюди о другій годині дня.

— Гаразд.

— Тепер ви всі маєте розпочати зовсім нову і не дуже складну справу. — Худорлявий старанно загасив сигарету і вів далі: — Війна кинула у вир життя багато підлітків, у яких немає батьків. Ці підлітки нас дуже цікавлять. Треба набрати їх якнайбільше. Хлопці тиняються біля театрів і ресторанів, їм хочеться красивого життя, а грошей немає. Кажіть їм: «Ідіть у Західний Берлін, вулиця Беллермана, дев’ятнадцять, четвертий поверх, квартира п’ятнадцять». Нехай запитають там Вольфганга Клоза, і він кожному дасть легкий і добрий заробіток. Таких підлітків нам потрібно сотні. Вони зможуть завдати багато неприємностей червоним. Настане час — вони із зброєю в руках вийдуть на вулиці Східного Берліна і…

Хтось постукав у двері.

Худорлявий замовк і запитливо глянув на букініста.

— Хто це може бути?

— Не знаю… — відповів товстун.

Настирливий стук повторився.

— Може, якийсь ідіот-книголюб.

Букініст підвівся і попрямував у крамницю.

— Стійте! — гукнув худорлявий. — Негайно відкрийте підземний хід! Все може бути…

Відсунувши ліжко, підняли лінолеум і відкрили люк.

— Тепер ідіть, — худорлявий стояв біля самого отвору. — На випадок небезпеки голосно скажете «так». Ідіть!

Знову почувся стук у двері, сильний, нетерплячий.

— Ідіть же, хай вам чорт! — вигукнув худорлявий. Букініст витягнув з стола пістолет, відвів запобіжник, поклав зброю в кишеню піджака і вийшов.