Розділ «16»

— Скільки?

— Якщо в мого шефа печінка буде в порядку, доларів п’ятдесят.

— Даю сто.

— За що?

— За плівку з моїм портретом. Самі розумієте, якщо це фото буде надруковано, мій шеф напевне скористається своїм коліном.

— Серйозно, бейсбол, сто?

— Серйозно. Тільки марками.

— Це один чорт. Давай.

Стіссен почав швидко, професіональним рухом перемотувати плівку.

— Засвітити?

— Не треба. За сто доларів дайте незасвічену, сам вдома проявлю на згадку.

— Тоді ще п’ять доларів за касету.

— Добре.

Ричагов одержав плівку, передав гроші Стіссену і оплатив рахунок. Незабаром вони розпрощалися.

— Ти все ж діловий хлопець, — сказав Стіссен, прощаючись. — Якщо тобі буде ще потрібна моя допомога, я тут буваю кожного дня, в обідній час. Приходь, зробимо ще який-небудь бізнес. — Він махнув рукою і, важко ступаючи, пішов у нічну темряву, розтоплену різноколірним кипінням неонових реклам.