Розділ «15»

Протягом усієї вечері Зігмунд не сказав Наташі більше ні слова. Вона теж не починала з ним розмови, розуміючи, що їй треба бути надзвичайно обережною і терплячою.

Рівно о першій годині ночі Посельська підвелася.

— Друзі, вибачте, але мені вже час.

Усі почали вмовляти її залишитись.

— Я цього не допущу, — кричав Арнольд.

— Невже ви думаєте, що ви єдиний мужчина, з яким я знайома? — Наташа, звівши брови, насмішкувато дивилася на Арнольда.

— Анно, ви псуєте нам весь вечір! — сердито сказала Альма.

Наташа, нахилившись до неї, тихо сказала:

— Не можу нічого зробити. В мене є друг, і до того ж ревнивий, як усі. Він сказав, що заїде по мене о першій годині ночі. Можете бути певні: протягом тижня я дам йому відставку — він уже досить-таки набрид мені і своїми зітханнями, і своїми ревнощами.

— Покличте його сюди, — запропонувала Альма.

— Тоді буде бійка… — Наташа засміялася і серйозно додала: — Цього робити не треба… Розумієте, не треба…

Посельська швидко попрощалася з усіма і пішла.

Через хвилину з-за стола підвівся Зігмунд. Він наздогнав Наташу біля гардероба. Подаючи пальто, тихо сказав:

— Про нашу розмову нікому ні слова!

— Розмови не було, — в тон йому озвалася Наташа.

Зігмунд разом з дівчиною вийшов на вулицю. Автомашина вигаданого друга Посельської стояла кроків за десять від під’їзду. Наташа зупинила Зігмунда:

— Я піду до машини сама, інакше мій поклонник влаштує мені скандал. До побачення.

Наташа підбігла до машини, швидко сіла в неї, і в ту ж мить машина зникла в темряві. За кермом сидів юнак у капюшоні, збитому по-американськи на потилицю.

— Як ти думаєш, він бачив номер машини? — спитав юнак.

— Напевно. Номер був яскраво освітлений.