Розділ «11»

— Так. Це ми знаємо й без французів. Є дані, що Хауссон має ще одну контору десь у центрі Західного Берліна. Треба якнайбільше дізнатися про самого майора. Де він живе? Куди їздить? З ким приятелює?

— Спробуємо… — тихо кивнув Ричагов.

— Ви думаєте лишитися бельгійським журналістом?

— Так, ще днів зо три.

— Точно встановлено, що справжнього журналіста з цієї бельгійської газети немає?

— Абсолютно точно, його відкликано півроку тому. І справді, ця газета переживає скрутне матеріальне становище. їй вже не до кореспондентів у Берліні. І потім, нічого поганого для газети я не роблю. Більше того, я ще ні разу не назвав її. І постараюсь не називати в майбутньому.

— Добре, — промовив полковник Сьомін. — Непогано було б познайомитися з якимось американським кореспондентом, причому якнайпідлішим.

— Я вже думав про це, — сказав Ричагов. — Французи назвали мені фотокореспондента Отто Стіссена, обіцяли познайомити з ним. Газетна братія прозиває його Дірявою Копилкою. Це за те, що він, не гребуючи засобами, намагається зробити бізнес, але все пропиває.

Полковник засміявся:

— От злі язики!.. Тож познайомтеся з цією Дірявою Копилкою. — Полковник глянув на Суботіна: — Ну, комерсанте, тепер про ваші справи. Поки що ви призвели нас до витрат і маєте намір призвести до ще більших.

— Цього треба було чекати, — похмуро сказав Суботін.

— Вся справа в тому, хто він, ваш американець, за чином і званням? Чи вартий він таких витрат?

— Я вже сказав: судячи з усього, він належить до середньої групи. Можливо, майор…

— А де він служить? Адміністрація? Пропаганди? Просто військова частина? В останньому випадку він зможе закидати нас годинниками, але виявиться непотрібним у головному. — Полковник помовчав і запитав: — Так, кажете, ваша пропозиція провести комбінацію радянськими грошима його не здивувала?

— Ніскільки. Спочатку я йому запропонував західні марки. Він відмовився, його влаштовують тільки східні. І коли про все було домовлено, я спитав: може, він хоче одержати за годинники радянські гроші? Він відповів, що йому вони не потрібні, але він знає одного полковника, який дуже цікавиться радянськими грішми. Обіцяв познайомити з ним післязавтра.

— Ви зустрінетесь там же?

— Так.

— Одразу ж забирайте його з ринку. Це місце небезпечне. Шахраї — народ спостережливий. Зустрічайтеся з ним в якомусь кафе, де бувають солідні спекулянти. І кожну мить пам’ятайте: полковник, охочий до радянської валюти, нас дуже цікавить. Тут ви можете зустрітися з нашим безпосереднім противником. Розумієте, про що я говорю?

— Розумію. Але як же все-таки мені бути, коли гой мій знайомий роздобуде велику партію товарів?

— Подивимось… подумаємо… Все залежатиме від того, наскільки ця ваша спекуляція наближатиме нас до головного. Пам’ятайте про нашу мету і про те, що час не жде. Пора вже змикати фронт. Якщо Ричагову пощастить зблизитися з Дірявою Копилкою, там, можливо, знадобиться й Суботін. Ричагов познайомить Копилку з комерсантом, який вміє робити великі й вигідні операції.