Розділ «Вояцькі біографії»

Мене здивувало, що він по оправі відгадав, який клинок. Мусив бути добрим знавцем зброї».[505]

Вони швидко потоваришували, а після того, як Городянин-Лісовський врятував Чорноті життя в одному з боїв, стали «кунаками».

Юрій Городянин багато чого навчився у Чорноти, зокрема збагнув, що у боротьбі виявляти жаль до ворога небезпечно, бо це може обернутися жертвами в українському таборі. «Чорнота не читав більше лекцій про те, що боротьба не знає жалю, — писав Юрій у романі «Холодний Яр». — Я вже й сам добре усвідомив, що коли дві нації борються, то білі рукавички треба скинути…»[506]

Напровесні 1921 року Юрій Городянин-Лісовський, виконуючи завдання отамана Івана Деркача, вирушив з Холодного Яру на захід із метою зв’язатися з повстансько-партизанським штабом Юрка Тютюнника. А Чорнота легалізувався. 1921 року він вже працював головою Єлисаветградської повітової ремонтної комісії. Були в нього і документи, що він є секретарем мисливського товариства та завідувачем радгоспу Одеського губернського земельного відділу.

Коли документи в порядку, легше займатися підпільною роботою. В неї і поринув Юрій Дроботковський. У Єлисаветграді у той час діяла антикомуністична організація «Народна помста» на чолі з Володимиром Григоровичем Новицьким. У її діяльності Дроботковський брав участь, але, напевно, дуже обережно, бо підозрював, що в організації є заслані сексоти ЧК.

«Сам Дробатковський брав діяльну участь в роботі «Нарпомсти», — писали чекісти. — Добре знав всіх осіб, які проходили по цій справі, і навіть тих співробітників (чекістів), які цю справу розробляли. Подальшою розробкою з’ясовано, що він (Дробатковський) тепер має стосунок до підпільної праці і керує роботою трійок, що оперують в Єлисаветградському повіті, крім того, він має своїх людей у всіх місцевих установах, до ЧК включно. А також мав зв’язок з бандами, що оперують у Миколаївській та Кременчуцькій губерніях. Співпрацівник (чекіст Трохименко. — Ред.) представився йому як командувач Чорноморською Повстанською групою і член Всеукраїнської Отаманської Ради. Спочатку у співпрацівника (Трохименка) виникла підозра, чи не є (сам) Дробатковський співпрацівником повітової ЧК».[507]

Чекістам вдалося з’ясувати, що Дроботковський у різних совєтських установах має довірених людей, зокрема у кавалерійській школі йому допомагав Фатер, у повітовому військкоматі — Седлецький (Стрелецький?), у політвідділі — помічник уповноваженого по боротьбі «з бандитизмом» (і водночас сексот) Поліщук, який давав Дроботковському «всі необхідні дані і навіть брав участь в операціях».[508]

Дроботковський був досить поінформованим чоловіком. Він знав, що в Єлисаветградській ЧК «служать сексотами українці, колишні петлюрівці С. Даниленко, Марченко, Поліщук і якась Кучеренко, які… спровокували Нарпомсту».[509] Мав Юрій і надійні зв’язки в Єлисаветградській кавалерійській школі. «Самые крупные связи Дроботковский имеет в Кавшколе, где среди комсостава есть «свои» (люди)».[510]

Оця поінформованість страшенно налякала сексотів, що вже окутували підпільників своїм плетивом. Тому один з них, провокатор Завірюха, який представлявся начальником штабу Чорноморської повстанської групи (насправді неіснуючої), у наказі № 9 оголосив Юрія поза законом: «Сотника Дроботковського об’явлено поза законом і наказано його знищити». В цьому ж наказі провокатор закликав знищити буцімто за невиконання наказу підпільницю Олену Крижанівську.[511]

25 серпня т. зв. командувач Чорноморської повстанської групи чекіст Трохименко-Гамалія також видає наказ, шостий пункт якого проголошував: «Сотник Дроботківський об’являеться зрадником рідного краю. А через це наказую всім, хто знае його місце перебування, донести до штабу группи».[512]

Та Дроботковський продовжував свою справу. Він налагодив зв’язок з отаманами, що діяли в районі Фундукліївки, — Свищем, Бараном (Барановим?) і Овишем, а також з підпільниками різних волостей Єлисаветградського і Чигиринського повітів. Вільно пересуватися в повіті давали йому можливість документи Вищої ради народного господарства про те, що він перебуває у відпустці з квітня по жовтень 1922 року. Мав Дроботковський і мандат, у якому зазначалося, що він має право їздити по всіх радгоспах і кінних заводах. Ці документи Юрій виготовив сам.[513]

Він планував влаштуватися секретарем кавалерійської школи, щоби легше діставати для повстанців коней. Він мав намір за два місяці створити кінний загін силою у 400 шабель.[514] Жив Дроботковський тоді в Єлисаветграді на вулиці Михайлівській у будинку Кременецького у флігелі.

Хоч і досвідченим був Юрій чоловіком, але й чекісти виялилися професіоналами… Арештували його 11 вересня 1922 року в Єлисаветграді, коли він виходив із собору. Під час допиту Дроботковський «урочисто заявив, що є переконаним українським націоналістом і ворогом Совєтської влади, з якою він боровся».[515]

Його вивезли до Києва і кинули до сумнозвісної Лук’янівської в’язниці — разом із полковником Здобудь-Волею, штабс-капітаном Яковенком і Іваном Яковичем Ляшенком. У чекістському повідомленні про цю подію Юрія назвали «відомим багатьом органам ҐПУ по своїй підпільній діяльності, старим петлюрівським партизаном сотником Дроботковським».[516] Звинувативши його у «петлюрівщині», відкрили кримінальну справу. Першу її сторінку було заповненно 18 вересня 1922 року.

Юрій не приховував перед слідчим, що активно боровся проти совєтської влади, зокрема 1919 року брав участь у боях з червоними під Тирасполем, під Вінницею і Васильковом. Розповів він і як на чолі кавалерійського загону (72 вершники), що сформував під Тирасполем, пробивався в Галичину, але був оточений кавалерією Григорія Котовського і здався в полон. Тоді, швидше за все, Дроботковський імітував перехід на бік червоних… Повернувшись з-під Тирасполя в Одесу, працював у губернській ремонтній комісії, напевно знову з кіньми. Паралельно влаштувався на політичні курси.

Маючи документи, що є «красноармєйцем» 130-ї совєтської бригади, таємно підтримував зв’язки з отаманом Івановим, або, як казали москалі, «ізвєстним бандітом» Федором Івановим.

І все ж ЧК є ЧК. Юрій Дроботковський таки впав їм в око, а відтак дуже скоро опинився в ДОПРі, де просидів півроку. Однак серйозних «улік» проти нього не було і він викрутився. Вийшовши на волю, негайно виїхав у Єлисаветград, де влаштувався секретарем мисливського товариства…

На слідстві Юрій поводився прямо. І на останньому допиті 16 січня 1923 року він заявив слідчому: «Я — українець-націоналіст і як такий є ворогом совєтської влади… Я активно боровся з совєтською владою тому, що жити з існуючою владою на місцях неможливо…»[517]

Того ж дня уповноважений 3-го відділу «Полномочного Представительства ГПУ на Правобережье Украины» Володимир Курський підбив підсумки. Він написав висновок у справі № 446/7971. Юрія Володимировича Дроботковського, 26 років, безпартійного, освіта середня, чекіст звинуватив «в участі в контрреволюційній організації і бандитизмі».

Почав Володимир Курський досить тривіально: «Гр-н Дробатковський, як виходець із дворянсько-поміщичої родини, після революції, природно, не міг приєднатися до табору робітників і селян — прихильників Совєтської Влади, а переходить в табір ворогів останньої. Під час зародження Петлюрівщини на Україні (рукою дописано: грудень 1917 р. — Ред.) Дробатковський одразу вступає до її лав і тривалий час працює то в петлюрівських органах, то в петлюрівській армії, беручи весь час активну участь в боях останньої з Совєтськими військами. Після краху Петлюрівщини на Україні і розгрому української армії Дробатковський тікає за кордон і знову з’являється в лавах петлюрівських військ (рукою дописано: в 1920 р. — Ред.), які в той час вели боротьбу з робітничо-селянською Росією… По закінченні цієї війни Дробатковський, не встигнувши вдруге втекти за кордон, переховується, то пристроюється, точніше, примазується до Совєтської влади, то знову дезертирує і переходить у табір добровольчеської армії, і навпаки. Будучи все ж переконаним петлюрівцем, ярим противником Совєтської влади, він, перебуваючи на совєтській службі в 20–21 роках, не стоїть осторонь бандитизму, зв’язується з окремими петлюрівськими бандами (банда Іванова, що оперувала в Катеринославській губернії), надає всіляку допомогу, бере участь у їхній роботі… Весь час Дробатковський тиняється по селах України, кочує з одного міста в інше, зв’язується то з кримінальними, то з політичними бандитами… В цьому останньому періоді (рукою дописано: в червні — липні 1922 р. — Ред.) Дробатковський, переховуючись у районі, найбільш насиченому петлюрівським бандитизмом (Єлисаветградський район), вирішує активно почати боротьбу з Совєтською владою, починає знову шукати зв’язок з Петлюрівськими бандами».[518]