Розділ «Вояцькі біографії»

15 травня 1921 року єлисаветградські чекісти у безсильній злобі розстріляли дружину отамана та її батька. Але зупинити шаблю отамана було неможливо: 23 травня гайдамаки Загороднього звільнили Балакліїве, спаливши приміщення волвиконкому і відправивши чортам у зуби місцевих активістів. У травні (згідно з іншими даними — у квітні) у бою з 222-м полком Красної армії у селі Цвітній загинуло три козаки (за іншими даними — п’ятеро), а Загородній отримав тяжке поранення правої ноги.

Його помістили до лазарету в лісі Чута (між балками Орловою й Заводною). Невдовзі рана починала загниватися. Потрібен був лікар. Вирішити проблему взявся Федот Кравець. Перевдягнувшись у жіночий одяг та загримувавшись, він разом із гутнянською жінкою на підводі поїхав у Єлисаветградську лікарню. За п’ять-шість годин повернувся з лікарем на прізвище Буксир, який зробив отаману операцію та оглянув усіх пацієнтів лісового лазарету. Після чого його на тій же підводі відвезли назад.

Ларіон лікувався все літо — спочатку під охороною десяти козаків у Чуті, згодом у Чорному лісі. Поруч постійно були Денис Гупало і Тиміш Компанієць. А загін Загороднього тимчасово розділили: частина пішла під руку старшини Хвилі, інші влилися до відділу Пилипа Хмари.

Якраз тоді червоні частини розгорнули активні воєнні дії проти партизанів. Натиск супроводжувався гучною кампанією «амністії», термін якої було продовжено. Дехто, психічно і морально стомлений, вийшов із лісу і віддався на «ласку» окупанта, який обіцяв «всьо простіть». Але Загородній та його козаки на підступ ворога не піддалися. З протоколу № 34 засідання Кременчуцької губернської військової ради від 7 серпня 1921 р. довідуємося, що загін Загороднього «продовжує нападати на військові частини».[533] Зокрема, в районі Веселого Кута козаки зчепилися з 25-м кавалерійським полком. Та, побачивши, що може зазнати серйозних втрат, отаман завернув своє воїнство до Нерубай-лісу. На той час відділ Загороднього становив 100 багнетів, 80 шабель, два кулемети «Максим» і три кулемети «Люїс».

У жовтні 1921 року Ларіон Загородній об’єднав під своїм керівництвом загони Мефодія Голика-Залізняка та Архипа Бондаренка. Наприкінці жовтня Загородній оперував у Чигиринському районі трьома групами: першою командував Орел, другою — сам отаман, третю очолив Соловйов («Ліхой»)… Діяв Ларіон також у Знам’янському, Чутянському та Нерубаївському лісах. Є згадки про його бойову співпрацю з отаманами Семеном Гризлом, Семеном Заболотним та Іваном Ґонтою (Лютим-Лютенком).

Здійснили рейд в околиці Лебедина. Неподалік с. Василівки помірялися силою з червоною частиною. Оскільки цей район був перенасичений більшовицьким військом, вирішили розділитися на менші загони і розсіятися. Загородній пішов у Нерубай, Архип Бондаренко — в район Веселого Кута, Залізняк — на Мотронинську дачу.

Напередодні зими знову серед козацтва почалися розмови про «амністію»: дехто висловлювався за припинення боротьби і повернення до мирного життя. Загородній ще раз попередив тих, хто захитався, але наполягати не став. Повстанці розійшлися — хто «на амністію», а хто «на зимові квартири». Ларіон Загородній із трьома козаками перезимував у лісі…

Навесні 1922 року Холодний Яр ожив. Із землянок на світ Божий з’являлися партизани, з хуторів і сіл почали сходитися козаки. В березні відділ Загороднього з’єднався із загонами отаманів Гупала і Залізняка, який мав уже 25 кінних і 15 піших козаків і, як стверджував ворог, «совершил ряд кошмарных, неслыханных зверств». Серед цих «страшних злочинів» — березневий бій із міліцією біля с. Букварки, що за 30 верст на південь від Олександрівки, зупинка товарного потяга між станціями Цибулеве та Фундукліївка у квітні, зупинка поїзда на тому ж відтинку у травні. У районі Трепівки пустили під укіс товарний потяг, а його охорону знищили.

Тоді Загородній з Гупалом і Залізняком вирушили в Товмачівський ліс — у гості до отамана Чорного Ворона. Але вдвідини не вдалися: партизани потрапили в оточення. Хоч і прорвались, але одного козака втратили. Вернулися до Чорного лісу.

Чекісти весь час намагалися вистежити Загороднього. Ось фрагмент їхнього зведення № 2 у справі № 206 від 21 квітня 1922 року за підписом уповноваженого Івана Віхірєва: «Тройки банды Загороднего по-прежнему раз’езжают по уезду, собирают сведения, мешают вывозу продналога и охотятся за ответственными работниками. В Компаниевской волости в направлении Бобринца идет усиленная агитация и организация отрядов, где работают Ясинский, Якубенко и Савчук…»[534]

А ось уривок зі зведення № 4 у тій же справі від 5 травня: «Тройки Загородняго распространили свое влияние на весь Елисаветградский уезд. Не проходит ни одного дня, чтобы они не остановили кого-нибудь из проезжающих. Ответственные совработники боятся ездить вглубь уезда… Наибольшую активность проявляют они во Владимирской волости и в районах Ново-Украинки и Помощная… Вообще за последнее время замечается усиленный приток из-за кордона, при чем привозят массу писем… Крестьяне Сентовской волости с Куликовских хуторов рассказывали, что к ним часто приезжают тройки, берут продукты и фураж, причем за все взятое платят. Денег у них, по их словам, много, всяких — советских, и романовских, и польских марок, и петлюровских».[535]

У черговому зведенні Івана Віхірєва (№ 5) читаємо: «…Кисленко сказал, что Загородний в последних числах апреля вернулся из-за кордона, привез оружие и офицеров. 3.05.22. В уезде, в районе Елисаветграда, началась усиленная разведывательная работа отрядов Загородняго. По сведениям, полученным от крестьян, Загородний вернулся из-за кордона, привез с собой нескольких офицеров и несколько возов винтовок и патронов. В последнее время… группируются в отряды по 10–12 чел. кавалерии во главе с офицерами, снабженными картами и биноклями… Кавалеристы Загородняго одеты хорошо, имеют хороших лошадей, на 10 человек имеется 2 пулемета «Луис«…Необходимо принять меры к из’ятию всех ненадежных и тяготеющих к закордону путем отправки их «за границу» (через Одесское ГПУ)…

В Компаниевке петлюровская организация, которая имеет большое влияние на всю волость, пользуется у крестьян большим доверием. Крестьяне интересуются Генуэзской конференцией… Петлюра, который лично якобы присутствует на конференции, отстаивает интересы крестьян.

Тройки по-прежнему раз’езжают по Компаниевской волости и убивают ответственных совработников… Партийные силы здесь очень слабы… Волость эта всегда была петлюровской и теперь тем более. В ней работали Гулый-Гуленко, Ясинский, Нестеренко-«Орел»-«Сирко», и она несколько раз брала Елисаветград, так что на нее надо обратить внимание…»[536]

14 травня 1922 року уповноважений Віхірєв доповідав, що Загородній в цей момент перебуває в районі Чутянського лісу, західніше села Чутівки. Чисельність його загону становить 50 шабель і 80 багнетів при трьох кулеметах.[537]

У травні Загородній оперував і неподалік с. Миколаївка. Про це свідчить «Приказ № 1 Председателю сельсовета и комнезама с. Николаевка Херсонской губернии» від 12 травня 1922 року: «1. В случае, если мною или другими воинскими отрядами будет замечено, что банда Завгороднего будет скрываться в селе, то десятихатники… будут предаваться суду Военного Ревтрибунала как за явную контр-революцию. 2. Председателю сельсовета и комнезама предлагаю уничтожить банду из села в течение 2 недель… Командир кав. отряда (підпис)».[538]

Агент-чекіст у своєму донесенні так описував отамана: «Сам Завгородний одет в темно-синюю чемарку, в кубанке с черным башлыком, на правом рукаве кусок синего сукна квадратный, наискосок этого сукна национальная ленточка, желтый полумесяц, в средине полумесяца украинский герб с буквами «УНР», вишитый сухозлоткой. Кривой на левую ногу, ходит с большим трудом, всегда ездит на хорошей гнедой лошади, левое пудлище (стремено. — Ред.) сделано короче для кривой ноги, черная окладистая борода, круглолицый, нос немного вздернутый. На вид довольно симпатичный, с постоянной улыбкой на лице, производит впечатление доброго, немного наивного человека, рост выше среднего, политически грамотен».[539]

Сексот зазначав у доповідній записці, як у розмові з ним Загородній сказав, що «хоча його називають бандитом, він чесніше комуністів, бо діє завжди відкрито в бою. А ЧК нині роздала лісничим порошок і під карою смерті наказала їм отруїти його».[540]

Проголошений ще 1921 року неп почав даватися взнаки: окупанти дозволили торгівлю й у людей уже відбирали не все, а лише частину. Зрозуміло, що селяни почали розживатися. Раніше, коли забирали все що хотіли, убиваючи при цьому незгідних, іншого виходу як братися до зброї не було. А нині з’явилась альтернатива. Її й обрали хлібороби, які знудьгувалися за мирною працею, та й вижити хотілося. Їхнє ставлення до партизанів погіршилося, бо через лісовиків можна було потрапити у смертельну халепу. Повстанці втрачали своїх союзників, а без їхньої допомоги боротьба не мала сенсу…

Чи згадали селяни своїх оборонців під час розкуркулення, коли те, чим вони розжилися, було відібрано?! Чи згадали зраджених ними оборонців під час Голодомору 1932–1933 років?!.