Розділ «Вояцькі біографії»

Що казати, високу оцінку дали вороги козакові з Полтавщини Григорію Яковенку!

«Способный организатор-подпольник… Прекрасный конспиратор… Большой стаж подпольщика, великолепная конспирация давали возможность Яковенку долгое время оставаться безнаказанным. Искусно агитировал крестьян… Непримиримый враг советской власти… Ярый противник… Непрерывная упорная борьба с Советской властью…»

Справу Григорія Яковенка передали на розгляд Надзвичайної сесії Київського губернського революційного трибуналу, яка 2 лютого 1923 року ухвалила розстріляти його.

«Завершуючи опис свого життя і праці, — підсумовував Григорій Яковенко, — додаю, що, вважаючи себе чесним селянином, люблячи селян, віддав їм все життя, добробут родини. Я жив їхнім життям, знав їхні проблеми, психологію і разом з ними повстав проти уряду, який не рахувався з ними».[476]

Григорій Яковенко загинув у Лук’янівській в’язниці 6 лютого 1923 року за нез’ясованих обставин — його задушили.[477]

На момент смерті він був неодружений, тож нащадків по собі не залишив. Жаль!

Шкода, що й досі держава, за яку він боровся, не згадала його добрим словом. Навпаки, згідно із законами, які діють в Українській державі, Генеральна Прокуратура продовжує таврувати його як бандита і вважає, що реабілітації він не підлягає.

Ось така правда життя!

19. Андрій Чорнота, отаман кінної сотні Холодного Яру

Найзагадковішою постаттю серед холодноярських старшин для мене завжди був Андрій Чорнота. Досі ніхто не міг відповісти, звідки він родом, яке його справжнє прізвище, хто були батьки, чи мав братів і сестер. Інформація про нього обмежувалася розповіддю Юрія Горліса-Горського в романі «Холодний Яр».

Ми знаємо, що брати Чучупаки родом із Мельників, Іван Петренко — з Михайлівки (Прусів), Сидір Темний — із Грушківки, Прокіп Пономаренко — з Лубенців, Яків Мамай і Павло Солонько — із Боровиці, що над Дніпром. Знаємо, звідки походили Кость Блакитний, Яків Водяний, Ларіон Загородній, Юхим Ільченко, Микола Кібець-Бондаренко, Іван Компанієць та багато інших отаманів Холодного Яру. Їхні прізвища зустрічаються у більшовицьких документах і спогадах учасників тієї кривавої боротьби. А про Чорноту? Чому так мало відомостей про улюбленця холодноярських селян і кількох поколінь читачів роману «Холодний Яр»?

Чимало віднайшов я спогадів і документів, зокрема і в Державному архіві СБУ, які підтверджують правдивість цього роману. Але ніде не виявив хоч би якого офіційного паперу про Андрія Чорноту. Про братів Чучупаків згадок багато, вистачає згадок і про чорноліського полковника Пилипа Хмару, отаманів Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка, інших учасників Визвольної боротьби, а от із Чорнотою проблема.

І закрався у серце сумнів: а може, це художній образ, може, не було такого чоловіка взагалі? Тим більше що у рапорті «начальника ОАЧ» Фріновського від 10 лютого 1923 року прізвища Чорноти серед убитих під час повстання у Лук’янівській в’язниці немає.[478] Хоч мав би бути, адже в романі Юрія Горліса-Горського (щоправда, зі слів іншого чоловіка — свідка Фіми Салганіка) про повстання 9 лютого читаємо таке:

«Майже чотири години серед Києва точився бій. По одному переставали стріляти холодноярці. Один, похмурий такий, що стріляв найуважніше, обернувся.

— Чого перестали?

— Один набій залишився… — відповідають звідусіль.

Зняв рушницю з підвіконня.

— Чорт! А про товаришів — забули?! Ну, та я ще маю три набої… Чотири кулі в револьвері…

— Я для себе залишив, — одізвався один із тих, що розмовляли, і показав рушничний набій.

Похмурий відійшов від вікна і став у кутку.