Розділ «Вояцькі біографії»

«Петієнко… кинув будь-яку роботу в Холодноярській окрузі (і) збирався пробиратися в Полтавську губернію, де вирішив законспіруватися і очікувати, як совєтська влада вчинить з амністованими… — продовжував Яковенко. — Я ж вирішив лісами пробиратися до Єлисаветграда… В районі Кам’янського лісу зустрівся з трьома кавалеристами загону Нестеренка-Орла, які стояли на чатах при дорозі… Я попрохав провести мене до Отаманенка… Той мені почав відразу скаржитися на Нестеренка, що лише тепер взнав, що він за людина… Розповів, що в загоні всі старшини його (Нестеренка) не люблять…»[470]

З’ясувалося, що і Нестеренко-Орел, рішучий противник амністії, все ж вів переговори з совєтською владою. Але здаватися він не збирався — просто хотів дати можливість козакам відпочити від безперервних боїв, тож і заговорював зуби совєтській владі.

Його загін розквартирувався у Бондуровій.

Нестеренко-Орел погодився на пропозицію Отаманенка вислати на переговори з головою виконкому Чигиринського повіту Яковенка. Григорій, звісно під іншим прізвищем, поїхав у Кам’янку. Не дочекавшись завершення переговорів і повернення Яковенка з Кам’янки, загін Нестеренка несподівано сховався в лісі. А у Бондуровій залишилися очікувати на Григорія кілька козаків і начальник штабу Отаманенко. Дочекавшись, поїхали разом у Бовтишку.

По дорозі радились, як бути. «Отаманенко розповідав, — стверджував Яковенко, — що він за три роки лісового життя до того виснажився від голоду і холоду, що, коли б була впевненість, що совєтська влада дасть вільне існування і не дивитиметься на нього як на бандита, він більше б нічого не хотів… (Отаманенко) страшно розчарувався в людях, які всі зробилися шкурниками… Так що, — казав Отаманенко, — я з’явлюсь (тобто здамся. — Ред.), хай би і загрожувала смерть, оскільки для мене тепер після цього тяжкого жаху важко прожити в такому стані навіть два дні… Хочу жити — ось моє кредо.

Згідний був з ним і я, але підпільна робота до того посіяла в мені недовіру до всього, що оточувало, що я ніяк не міг допустити, щоби совєтська влада залишила мене в спокої».[471]

Прощаючись, Яковенко «пообіцяв Отаманенку більше з ним не бачитися, щоб не викликати підозр».[472] З тяжкою думою повертався в Єлисаветград Григорій.

Приїхав до міста, поселився у Юлії Григорівни Маймескул, тітки підпільника Воїнова. Вона передала йому листа від Петієнка. Той сповіщав, що він зустрівся з посланцем із-за кордону, який повідав йому про арешт Всеукраїнського повстанського комітету у Києві і передав, щоб «Холодноярський Повстанком тимчасово прийняв на себе обов’язки Всеукраїнського Повстанкому».[473]

Здавалося, що боротьба закінчилася, але Яковенко не збирався здаватися. 1922 року він знову творить підпільну мережу у Єлисаветграді. У «кримінальній справі» Яковенка є згадка про його участь у підпільній українській організації «Народна помста». На жаль, деталі не відомі.

Арештували Яковенка випадково: хтось вкрав 27 хутряних шуб у господині, в якої жив Григорій, і та вказала міліції на нього. Це сталося 28 серпня 1922 року в Єлисаветграді.

Його били, аби визнав, що вкрав шуби. Потім його, штабс-капітана, кинули в камеру до кримінальників, де він відсидів тиждень. Григорій Яковенко мав можливість втекти — його разом з іншими вивозили підмітати вулиці. Охороняв лише один неозброєний міліціонер. Але моральні сили вичерпалися. Знову переховуватися?! Скільки ще років?!

І «Грицюк» заявив сам на себе: з власної ініціативи, щоб не сидіти більше в одній камері з кримінальниками, сказав слідчому, що він — «політичний», що його справжнє прізвище — Григорій Яковенко. Чекісти неймовірно зраділи, адже вони стільки разів підбиралися до невловимого підпільника, та ніяк не могли його вхопити.

Яковенка повезли до Києва, в Лук’янівську в’язницю. Його хресна дорога доходила до кінця.

Слідство завершилось у січні 1923 року. Ось фрагменти «Висновку у справі Яковенка Григорія Федоровича»: «Будучи убежденным петлюровцем… (Яковенко) начинает вести партизанско-повстанческую работу. Вступает в петлюровскую армию и принимает активное участие во всех боях против советских войск… Свою работу Яковенко проводит то в Киевской губернии, то в Николаевской, то в других губерниях Украины. К началу 1921 г., в самый разгар петлюровщины, когда вся Украина была покрыта густой сетью подпольных петлюровских повстанческих комитетов, организаций, располагавших значительными повстанческо-бандитскими отрядами, Яковенко конспиративно пробирается в Елисаветградский район и совместно с рядом других видных петлюровских работников — Левченко, Яршенковским и др. организовывает в Елисаветграде подпольную повстанческую группу, которая была тесно связана с Екатеринославским повстанческим комитетом и через последний — с самым крупным бандитско-петлюровским гнездом — знаменитым Холодным Яром.

Помимо этого, их организация была связана непосредственно с закордоном, начальником Пивденной группы — ген. Гуляй-Гуленко…[474] После разгрома Екатеринославского Губповстанкома и — как следствием отсюда — Елисаветградской организации Яковенко, спасшись от ареста, пробирается в Холодноярский район Кременчугской губернии, связывается с членами Холодноярского повстанкома Дегтярем, Атаманенко, Наливайко и Тараном, некоторое время работает в бандитском отряде Нестеренко, прибывшего от петлюровского закордонного центра, впоследствии на съезде всех повстанческих организаций Холодного Яра и перевыборах Повстанкома Яковенко выбирается в члены Холодноярского повстанкома, в котором принимает деятельное участие до момента разгрома последнего…

Для того, чтобы охарактеризовать деятельность Яковенко, необходимо несколько остановиться и охарактеризовать состояние Холодноярского района к тому моменту.

В силу своих природных условий Холодноярский район с прилегающими к нему лесами представлял из себя кипящий котел петлюровского бандитизма. Вокруг Холодноярского повстанкома группировалось громадное количество повстанческо-бандитских отрядов, которые по директивам закордонного петлюровского штаба производили разрушительную варварскую работу, совершая налеты, грабежи, разрушение железнодорожных путей, остановку поездов и масовые убийства. Работа их в общем и целом была направлена к подтачиванию устоев Советской власти и попыток свержения ее, путем неоднократно поднимавшихся в этом районе вооруженных восстаний. После широкого разгрома целого ряда петлюровских повстанческих комитетов и организаций, произведенного органами ГПУ, знаменитый Холодный Яр (в силу тех же условий, указанных выше), Холодноярский повстанком с его бандитскими отрядами продолжал свое существование. Одно время Холодноярский Повстанком принял на себя общее руководство повстанческими организациями всей Украины, проводившими на территории последней аналогичную, не менее варварскую работу. Во всей этой «прелестной» работе, стоившей масы крови рабочим и крестьянам Советской России (виділено мною. — Р.К.), самое активнейшее участие принимал Яковенко, руководя и вдохновляя эту работу…

После разгрома Холодноярского повстанкома и частичной ликвидации бандитизма в этом районе часть петлюровских «рыцарей» попадает к нам в руки, часть сдается на милость советской власти, но Яковенко, как непримиримый враг последней… чувствуя за собой целый ряд тягчайших преступлений, решает в руки советской власти не сдаваться и, спасшись от ареста, вновь перебирается в Елисаветградский район, уходит в глубокое подполье, прекрасно законспировывается и начинает ждать нового удобного момента с целью, быть может, с еще большей энергией, начать новую борьбу с Сов. властью…

Лишь при окончательной ликвидации бандитизма в Елисаветграде и Холодноярском районе, произведенной Полномочным Представительством ГПУ в августе месяце 1922 г., в числе других видных петлюровских атаманов и деятелей удалось арестовать и Яковенко.

Таким образом, из всего вышеизложенного видно, что Яковенко в течение всего периода существования Сов. власти на Украине являлся ярым ее противником, все время вел с Сов. властью непрерывную борьбу… Все изложенные выше преступления предусмотрены ст. ст. 58, 63 и ч. 1 76-й УК УССР…»[475]