Розділ «Вояцькі біографії»

Тепер же Голий після кожного грабунку або вбивства тікає до лісу і на другий день, боячись бути зловленим десятихатниками, зупиняється тільки верств за тридцять, двадцять. А «січ» теж бігає за злодієм?..

Даремно лакеї пишуть своіми кривавими, смердючими руками, рядом з проклятими народом прозвищами, назву колишньоі славноі січі. Нарід се розуміє, і вам не вдасться задурить його назвою великоі Украінськоі фортеці.

Банкруцтво бандитізму.

Восени минулого року бандит Голий вів боротьбу з селянською біднотою під гаслом: «Влада Украінським селянам!» Тут він «захищав» (?!) селян загалом і йшов тільки проти «чужинців», коли ж незаможне селянство Черкащини повело з Голим рішучу боротьбу і з допомогою червоноармійців цілком знищило його банду, тоді цей злодій змінив гасло: «Влада украінським добродіям! Геть комзлидні!» Тут бандит Голий хоть і не цілком виявляє себе, але вже одверто каже про своє відношення до бідноти, він уже одверто стає на бік тільки куркулів. Він, правда, ще боіться сказати прямо: «Влада куркулям» і замінює «куркулі» «добродіями», він ще не каже, що йде проти бідноти, а веде цю боротьбу під гаслом «Геть комзлидні», але тут уже досить видно його бандитське обличчя, обличчя куркульського прислужника. Та дарма. Надія на куркулів зникла. Більш ніж півроку Голий шлявся по всіх лісах Черкащини, закликаючи «добродіів» до боротьби, а «добродіі» не озиваються. Надія на організацію великої банди з «добродіів» сама по собі зникла, зникла ідея украінськоі куркульськоі держави.

Але бандит Голий — живучий… Влада капіталістам — ось мета бандита Голого.

Ось кілько рядків з останніх «закликів до братів», котрі яскраво малюють суть бандитських думок: «…Схаменіця, що ви робіте, навіщо вам проклята «комуна» здалася… Навіщо ви піддержуєте оцю ганебну владу… Не бійтеся ніякоі другоі влади, хоть буде вона й буржуйська…»

Знищимо панських наймитів!

Рішуча боротьба бідноти, міліціі, десятихатників, на котрих він особливо жаліється в своіх «закликах», примусили бандита показать своє обличчя, і тепер перед біднотою досить яскрава картина. Називавший себе самостійником, йшовший проти чужинців, тепер одверто виказує своі мріі про панську владу, про владу закордонних панів. В боротьбі бандіт не втерпів і сказав украінській бідноті щиру правду. І хоть сказав один «отаман», а іх багато, усій бідноті видно, хто і на чию користь «працює» в бандах. Слід тільки приглянутись до любоі банди, до «отамана», і ви, безумовно, взнаєте, що «батько отаман» або пан, або панський офіцер, лакей.

Безумовно, багацько бандитів ще не скоро виявлять своє обличчя, вони ще довго будуть прозивати себе то прихильниками «селян», то прихильниками «добродіів», то захисниками Украіни, іі січі, але рано чи пізно вони теж повинні будуть піти шляхом Голого. Біднота цього не повинна ждать, а зараз, доки ще не пізно, вести рішучу боротьбу з ріжною наволоччю, з ріжними «отаманами». Сміливо, селяни, рубайте голови бандитів! — там бідноти немає, а одні лише панські прислужники, офіцери, жандарми, лакеі. О. Рудник».

Коментарі тут зайві: ворог є ворог, він намагається не просто знищити фізично, а й знеславити захисника Вітчизни…

Під впливом непу, військових успіхів Красної армії та шаленої дискредитації оборонців рідної землі повстанський рух почав занепадати. На нашій землі нас перемагали… І все ж 1921 рік ще був роком боротьби.

Племінниця отамана Марія Юхимівна Цап згадувала: «Коли дядька Трохима обложили в канівських горах за с. Хмільною, де він переховувався, його тітка Мотря і сестра Ониська (моя мати) носили йому туди їсти. Чекісти мали серед хмільнянських людей звідунів, які повідомляли про появу жінок у селі. Та й свої, хрещатицькі, стежі доносили, якщо день чи два обох не було дома. Чекісти пробували слідкувати за жінками в бінокль — куди вони йдуть. Якось хмільнянський дядько підвіз їх, заховавши між снопів (знав, хто вони такі), а коли з’явилися карателі, швиденько переховав їх у скирту. Чекісти потім били дядька (жінки все те чули) і допитувалися, кого він віз. Той не зізнавався.

Після повернення молодиць додому обох їх катували. Допитувалися: куди носили передачу? Найбільше мучили тітку Мотрю: її били шомполами та гумовими кишками (шлангами. — Ред.), а матері тільки пальці прищіпали у дверях, бо була вагітною. Іншого разу тітку Мотрю катували, а матері Онисі казали: «Дивись, зараз і тобі це буде!» Обоє вони так і не виказали отамана».[282]

Найменша Трохимова сестра (по матері) Соломія Денисівна, 1910 року народження, згадувала: «Всю рідню возили підводами до Черкас на допит: дядьків, тіток, і навіть тих хлопців, що гуляли з Трохимовими сестрами. Усіх нас допитували ще в сільраді і били; навіть мене, малу, оперезав нагаєм хрещатицький комуніст Штурма — на щоці довго шрам не зарубцьовувався… Якось зайшов брат додому в жіночій юбці, я питаю: «Мамо, то Трохим?» — «Ні, дочко», — боялася, щоб я десь не обмовилася. Коли заходив до сестри Ониськи поїсти, ставив когось із рідні білити хату зокола, щоб чатували на небезпеку».[283]

Смерть отамана Голого, як людини легендарної, оповита таємницею. Існує кілька версій — убитий у Таганчанському лісі біля с. Мартинівка, убитий у Кумейському лісі, убитий у Гуті-Межиріцькій (Мроновецька Слобода), загнали на лід р. Росі і, пораненого, дорогою на Корсунь розстріляли… Були поголоски, що вбили його під Будищами: він перевдягнувся на жебрака і ніс торбину з хлібом, але його впізнали… Або така версія: «Трохим ночував у дівчини, хату оточили, він вихопився через вікно і клубком скотився в яр — там і застрелили. На ранок чекісти возили труп селом з радісною звісткою, що Голий убитий. Пішла подивитися і ця дівчина — а то не він! У Трохима на лівій щоці біля рота був круглий шрам, а в цього не було».[284]

Згадував Іван Дмитрович Юхименко, 1907 року народження: «У селі Сахнівка (Корсунь-Шевченківського району) стояв загін по боротьбі з бандитизмом. Рештки загону Голого (дехто стверджує, що він уже був один) на Зимового Миколи (19 грудня 1921 р. — Ред.) переховувалися у с. Гута-Межиріцька під Кумейками. Інформатор з цього села доніс карателям про Голого і вказав, як краще оточити село, щоб взяти повстанців у капкан. Голівці кинулися тікати, тут у лузі, на льоду, їх і побили. Отамана для глуму роздягли догола і везли саньми на Таганчу, де був штаб по боротьбі з бандитизмом. Попереду їхав глашатай і оповіщав селами: «Хто хоче бачити Голого — сходьтеся дивитися!»[285]

Мліївці розповідали, що після смерті Голого бувало таке: «ходить селом чоловік у селянському одязі і паплюжить совєтську владу. «Тут хтось і собі розв’яже язика — іди сюди! А то чекіст був, провокатор. Це так перевіряли, чи ще залишився у селі повстанський дух».[286]

Згідно з офіційними повідомленнями совєтської преси, Трохим Голий-Бабенко загинув 15 грудня 1921 року. «А по селах люди гомоніли, що Голий утік за кордон, до Канади, бо, мов, не такий він був, щоб дати себе вбити».

Спом’янемо добрим словом полум’яного ватажка гайдамаків Трохима Голого, який пробудив дух Гайдамаччини ХХ століття!

13. Чорноліський полковник Пилип Хмара