Розділ «Вояцькі біографії»

Червоні, зауваживши «ремонтну бригаду», першими почали кропити з кулемета. Козаки, що засіли в посадці, теж відкрили стрілянину. З панцерника відразу ж випав один убитий. Залізний змій зупинився і позадкував до Фундукліївки.

З 267-го кілометра Хмара мав намір рухатися до станції Цибулеве, але звідти почав гатити бронепотяг. Довелося під обстрілом відступати до Красносілля. Тут повстанців зустріли гостинно, нагодували і дали добру підмогу.

Перейшовши Чутянський ліс і Веселий Кут, Хмара зупинився у Цибулевому, де на майдані біля церкви місцеві жителі приготували для своїх захисників обід.

Потім почався наступ на Знам’янку. Метою було здобуття зброї та боєприпасів.

Скрізь, «у кожному селі й хуторі, населення зустрічало хмаринців доволі радісно, — писав сексот, який перебував серед повстанців. — Крім підтримки продукцією й фуражем, населення поповнювало загін все новими силами. Так що на день цього приходу Хмара налічував у своїх лавах до двох тисяч чоловік. Хоча третина з них не мала зброї… ця значна сила… підіймала дух… даючи… надію на перемогу «гайдамаків» (як їх називали) над ненависними комуністами».[302]

По дорозі серйозних боїв не було — більшовики тікали не озираючись. До Знам’янки дійшли без втрат — вже у самому місті червоні поранили одного козака. Вступили у Знам’янку з боку Дмитрівки, яка надала отаману велику допомогу, в тому числі козаками і зброєю.

На станції повстанці довго не пробули, бо на світанку до неї підійшли два більшовицькі бронепотяги та два ешелони з червоними москалями. Підсунулася до міста й Єлисаветградська (Зінов’євська) кавалерійська школа. На озброєнні вона мала гармати і кулемети. Почувши «рускій дух», підняли голови і робітники-росіяни, яких у Знам’янці не бракувало. Після короткого бою Хмара вирішив відійти подалі від залізниці. Пішли на Жуківку, а звідти — на Плоске і через ліс — у Гутницьку.

Валка розтягнулася на 20 верст. Гутницька не змогла вмістити всіх повстанців і біженців, тому багато людей і возів розмістилося в навколишньому лісі. Та червоні відпочити не дали. Невдовзі з боку Красносілля (Княжого) розвідка помітила курсантів Єлисаветградської кавалерійської школи. Як з’ясувалося, у Красносіллі москалі разом із латишами вчинили жахливу розправу над місцевим населенням, убивши 122 селян, переважно жінок і підлітків.[303]

Хмарівці вступили у бій, серед жертв якого виявилося і двоє червоних кавалеристів, котрих підловили повстанці і за рішенням штабу розстріляли…

Тим часом москалі почали наступ на Цвітну. Перша їхня атака провалилася. Вдруге вони наступали на невеличке село Бурякове. Увійшовши туди, червоні вбили 19 хліборобів, що намагалися втекти. Та недовго москалі святкували перемогу — тікаючи від відділу цвітнянського повстанця Дядюри, вони наткнулися на «засекречений відділ Хмари», який зустрів їх густим вогнем із кулеметів». Червоні втратили 21 людину вбитими, а вісьмох башибузуків повстанці захопили в полон. Серед бранців виявилося два місцевих зрадники-українці та два «єлисаветградські жидки».[304]

І все ж москалі вступили у рідне село Пилипа Хмари. «У Цвітній спалахнули пожежі. У цьому бою Хмара втратив двох чоловік. Переночувавши в лісі, (Хмара) рушив через Ружечеве до Нестерівки. Тут хмаринець, котрий іменував себе Назаром Стодолею і був родом із цього ж таки села, розстріляв комуніста в лузі. Після чого кінна сотня рушила на Чигирин (під вечір повернулася), а піхота зупинилася в лісі проти села Юхимового».[305]

На цій стоянці Хмара відрядив красносільського хлопця до отамана Степового, який зі своєю повстанською дивізією підходив до Чорного лісу. «Йшло перегрупування й озброєння, — продовжував розповідь сексот. — Доставлено з Черкас перші шість ящиків патронів, три ящики бомб. Але яким чином це було зроблено, лишилося таємницею штабу й завгоспа Шуліки Миколи з Красносілля. Через тиждень делегат повернувся назад. Віддано розпорядження рушати. Хмара урочисто в’їхав до Михайлівки, а згодом і до Єлисаветградки, де й відбулося злиття з дивізією Степового, при якій було дві тридюймові гармати, що іменувалися батареєю. Командував нею офіцер Терещенко Максим. Степовий, перейшовши райони сіл Аджамки, Клинців, Калинівки, Сентового, Федварю, мав у своєму складі виключно людей із названих сіл». А ось у Єлисаветградці Степовий поповнення не отримав, бо Єлисаветградка «напередодні віддала всю молодь Хмарі».[306]

Після «нового об’єднання»[307] з 1-ю Олександрійською (Степовою) дивізією Хмара, як видно, на деякий час очолив її. Принаймні про це твердив досить-таки обізнаний чоловік — чекіст Борис Козельський, який у своїй книзі оприлюднив наказ № 1 Олександрійській повітовій дивізії від 3 вересня 1920 року, підписаний Хмарою.[308] Про це фактично пише і невідомий чекіст, інфільтрований у загін Пилипа Хмари: «Після… об’єднання Хмара дав розпорядження виступити в село Цибулеве…»[309] Дати розпорядження міг тільки командир з’єднання.

На ранок вздовж залізниці закипіло. Бої точились аж до станції Хирівки. Одночасно повстанці розбирали залізницю. Найбільше допомагало село Цибулеве. Хлібороби з власної ініціативи варили козакам обіди, «їжу розносили по фронту аж до ст. Хирівки. Крім обіду, розносили відрами мед, пшеничний хліб, пироги й воду».[310]

Перевівши подих, Хмара і Степовий виступили до села Федвар, звідки круто повернули на північ, вийшли з лісу і вступили в село Бовтишку. Після невеличкого спочинку пішли на Бондурове, а тоді — на Баландине, де Чорноліський полк Хмари зупинився. Степовий отаборився у Красносілці. Навколо сіл виставили стежі. День і ніч минули спокійно. А наступного дня з боку Телепиного й Бандурового з’явилися кінні роз’їзди червоних. Зав’язалась перестрілка, яка ставала все гучнішою. Тоді кінний загін Хмари вискочив у поле, але не для бою, а з метою прикрити піхоту, що швидко відходила. Надвечір опинилися в Миколаївці. Маленьке село не могло вмістити всіх повстанців, а тим більше нагодувати їх. «Тут уперше були вжиті заходи по насильному відбору хліба у населення».[311]

Усе це викликало незадоволення хмарівців. Вони називали степовиків боягузами. Серед козаків Чорноліського полку «почулися вимоги знову відділитися для самостійних дій». Напевно, Хмара і сам цього хотів, бо вже вранці «знову почав діяти самостійно». Чорноліський полк, залишивши дивізію, перейшов через село Нерубаївку та залізницю в район Соснівки, Верещаків і вступив у Цвітну, де лишився на ніч. Далі шлях закурився на Нестерівку. Під час спочинку Василь Холявка виступив із промовою. Він «закликав мужньо, не шкодуючи життя, боротися за «неньку Україну». Закінчив пропозицією розпустити тих, хто не мав зброї. Нехай, мовляв, знайдуть її, а тоді вже вертаються у свої частини для боротьби з більшовиками. «Знайте, — закликав Василь Холявка, — що смерть того чи іншого козака на полі бою за визволення стане основою нашої історії… Це повинно бути гордістю для вас, козацтво!»[312]

Після цього частину повстанців, озброєних довгими палицями із загостреним кінцем (штилями), отаман відпустив. А частина дивізії Степового разом із командиром батареї Максимом Терещенком влилася до Чорноліського полку.

19 вересня 1920 року тисяча гайдамаків Хмари заїхала в село Триліси, що недалеко від Фундукліївки. Цього дня не поталанило начальнику міліції Олександрівського повіту, його синові та декільком міліціонерам: їх ліквідували. Реквізували повстанці й телефонний апарат та друкарську машинку.

Окупанти свідчили, що «все мужское население села Цветной, что 28 верст юго-восточней Каменки, Высшие Верещаки, что 11 верст юго-восточней, и Матвеевка, что 33 версты восточней Каменки, с вилами и лопатами присоединилось к бандитам».[313]

22 вересня полк Хмари (300 багнетів, 300 шабель, гармата і кілька кулеметів) входить у Медведівку. У наступні дні (24–26 вересня) діє в районі Чигирина, Бужина і Мордви. На той час під проводом Хмари вже було три тисячі козаків.