Розділ «Вояцькі біографії»

10 — 11 жовтня в районі Онуфріївського монастиря (Чигиринський повіт) Пилип Хмара разом із загонами Степового-Блакитного та Чорного Ворона вступив у семигодинний бій проти регулярних частин Красної армії. Цей бій описав Юрій Горліс-Горський у романі «Холодний Яр».

14 жовтня один із відділів Хмари (100 шабель) діяв під Медведівкою. Оцінюючи його, москалі зазначали: «Окраска пєтлюровская».

Цього дня розвідники Хмари помітили частини Першої кінної армії, яка рухалась на південь. Хмарівці обстріляли будьонівців, що йшли на село Дмитрівку через Веселий Кут. У ту мить селянин із Веселого Кута привів до Хмари двох будьонівців, які виявили бажання перейти до українських повстанців. Ті сказали, що вони старшини-кубанці. Одного звали Тимофій, іншого — Прохор. Хмара прийняв їх.

Невдовзі від Чорноліського полку відділився відділ на чолі з Миколою Бондаренком з Цибулевого, якого називали Кібцем (Кібчиком). Він отримав окреме завдання.

26 (27) жовтня 1920 року один із загонів Хмари (20 шабель і 30 багнетів) відпочивав у рідному селі отамана — Цвітній. Як зазначало совєтське джерело, повстанці на дорогах «зупиняють подорожніх, арештовують і розстрілюють совєтських працівників». У цей же час інший підрозділ чорноліського полковника діяв у Знам’янському районі. Так, у селі Знам’янка вони «обеззброїли ескадрон, забравши половину (червоноармійців. — Ред.) з командиром у ліс, інші, роздягнені, розбіглися».[314]

2 листопада Хмара «зібрав значну піхотну банду, загрожує району Сердяківка — Капітанівка». До нього прилучився загін Семена Гризла, а неподалік Оситняжки приєднався і Загородній з двома сотнями козаків (50 кінних і 150 піших).

5 листопада загін Хмари орудував уже в околицях Суботова. Потім він прийняв бій під Івангородом із 2-м кавалерійським полком. За декілька днів Хмара вже був у Звенигородці — напевно, Гризло запросив погостити.

14 листопада Хмара вже був у Матвіївці, де реквізував хліб, який москалі відібрали у селян («собранный по продразверстке хлеб»),[315] а інший його відділ рейдував неподалік Медведівки.

15 листопада «село Плоске, що за 13 верст від Знам’янки… було оточене бандою Хмари, причому батальйон (Красної армії. — Ред.) був вимушений відступити через нестачу набоїв».[316] А ось більшовицьке повідомлення від 17 листопада 1920 року: «Бандит Хмара, що оперує і має 120 кавалеристів, заважає працювати».[317] Так і було: чорноліський полковник всіляко перешкоджав москалям накидати ярмо на Україну, 17 листопада він провів цілий день у дорозі — зривав «продразвйорстку» у Мельниках, Трушівцях та околицях Фундукліївки.[318]

Наступні кілька днів гайдамаки оперували у районі Олександрівки та Старої Осоти — руйнували комунікаційну інфраструктуру ворога (знищували дроти, валили стовпи).[319] На відпочинок ховалися у Мотрин ліс.

Активність Чорноліського полку була не до смаку москалям, тим більше що повстанці діяли неподалік залізниці, біля якої окупанти під захистом бронепотягів почували себе впевнено. Росіяни вирішили дати рішучий бій Хмарі, але і він завершився на користь гайдамаків. Більшовики відступили, а повстанці подалися до Бондурівського лісу.[320]

Окупанти хотіли підступом, зокрема обіцянками «прощення», виманити Хмару з лісу. До нього послали повстанця, якого вони «амністували», з пропозицією перейти на бік совєтської влади. Отаман відмовився від «ласки» російської влади — він не тільки не вірив жодному слову москалів, а й вважав за неможливе замирення з ними.

Тоді червоний загін оточив ліс, де перебували партизани Хмари (на північний захід від Івангорода). «Використовуючи болотисту місцевість, — писали скрушно чекісти, — (Хмара) уперто відбивається».[321]

Попри непрості обставини лісового життя, козаки вміли й пожартувати: якось вони змайстрували два «броньовики», якими відлякували дурних москалів. Ті були дуже здивовані, коли довідались, що це лише «простые деревянные сооружения, искусно покрытые брезентом».[322]

Згідно з підрахунками більшовиків, на кінець 1920 року Хмара керував загоном силою у 600 чоловік.[323] В останні дні листопада він оперував у Знам’янському районі. А в цей час хтось із оптимістів-чекістів повідомляв начальству, що «Хмара з кількома бандитами переховується в районі Лебедина».[324] Тобто ось-ось — і його зловлять.

Наприкінці осені 1920 року отаман взяв участь у нараді отаманів у Матвіївці, на якій, за твердженням Михайла Дорошенка, Головним отаманом Холодного Яру було обрано Івана Ґонту (Лютого-Лютенка).[325] Після обрання той вирушив на рідну Звенигородщину, а Хмара і Загородній залишилися. До них приєднався і осавул Юрко Залізняк (Горліс-Горський).

Підхорунжий Михайло Дорошенко стверджував, що саме у Матвіївці отамани вирішили спробувати пробитися на захід — до Польщі або Румунії.

Пилип Хмара не хотів йти за кордон, але друзі, зокрема Ларіон Загородній, намовляли його.

Чорноліський полковник раніше мав намір шукати українську армію — коли про неї чутно було. Тоді він зайшов до односельчанина Петра Оліяновича Ткача, який нещодавно повернувся в Цвітну після шестирічного німецького полону. В його хаті не один раз переховувалася дружина (неофіційна) Хмари. Петро Ткач поставив на стіл «тикву водки» та череп’яні чашки.

— Розкажи, як через кордон із Польщею переходили? — запитав отаман.