Розділ «Вояцькі біографії»

«Резиденціями» отамана стали села Гутницьке і Цвітна. Його козаки озброювалися, нападаючи на червоноармійські загони та знищуючи їх. Перемоги притягували під знамена Хмари нових і нових борців. Збільшували ряди і звернення повстанців до селян: «В то же время одним из этого отряда неким Сиденко усиленно распространялись среди молодежи «відозви до селян і гречкосіїв» с призывом стать на защиту «неньки України», каковые сыграли тогда огромную роль в деле вовлечения молодежи в борьбу с соввластью».[297]

Спочатку відділ Хмари називався Першим чорноліським повстанським куренем. Отаман мав печатку з гербом УНР. Згодом курінь, чисельно збільшуючись, переріс у Перший чорноліський полк (станом на 25 березня 1920 року загін Хмари нараховував 300 кінних і 300 піших).

Мефодій Хмара, двоюрідний племінник отамана, розповідав, що Пилип, перед тим як напасти на загін більшовиків, здаля вивчав його. Коли бачив, що червоноармійці погано сидять на конях, то без особливої підготовки нападав і розбивав у полі. Коли ж переконувався, що перед ним кубанці чи донці, був обережнішим, готував засідку, а то й не вступав у бій взагалі. До слова, одного разу двадцять будьонівців перейшли до Чорноліського полку, а їхній командир став ад’ютантом Хмари.

Наприкінці зими 1920 року в холодноярському селі Мельники відбулася нарада отаманів, у якій взяв участь і Пилип Хмара. Описав її учасник Юрій Городянин-Лісовський (Горліс-Горський) у романі «Холодний Яр»:

«— Як там під Чорним лісом? — запитав Чучупака Хмару.

— …Коні майже у всіх добрі… Є достатньо верхових, німецьких і денікінських, є запасні сідла. Тепер у мене на конях чоловік сімдесят, яким небезпечно бути вдома. Крутимося до весни по хуторах, у Чорному лісі маємо викопані землянки для себе і для коней. А весною, якщо почнеться якась боротьба, Чорноліський кінний полк може збільшитися до трьохсот вершників.

— Слухай-но, Пилипе, — перебив його Чорнота. — А це правда, що ви в тих землянках продукти, воду та овес для коней у двохаршинних горшках тримаєте?

Хмара усміхнувся.

— У двох не в двох, а наробили хлопці таких горщечків, що в кожному пару комісарів можна зварити. Кулемети під цей час возимо тільки легкі, а при потребі поставимо п’ять-шість важких на тачанки. Щодо самого села, то зброї є достатньо, але впливає близькість Знам’янки та Цибулевого із залізницею. На загальне повстання село може піти, або як дуже вже допечуть, або якби хтось гнав уже червоних з України…»[298]

В останні дні серпня 1920 року повстанком, що знаходився в Єлисаветградці, для координації дій відрядив до отамана Хмари свого представника Федора Тихоновича Носенка.

Проти ночі 28 серпня Хмара налетів на станцію Цибулеве. Під час короткого бою було вбито двох червоноармійців. В атаці взяло участь 18 чоловік на конях, у тому числі залізничник Мефодій Голик-Залізняк. «Цей наліт ще більше посилив ріст банди і довіру до неї від населення», — бідкався недоброзичливець. Вже вдень 28 серпня до Пилипа Хмари стали прибувати делегати (з Цибулевого, Чорноліски, Чутівки, Богданівки, Веселого Кута, Дмитрівки, Юхимової і Плоского) з проханням прийняти всіх під єдине командування… «Так відбулося об’єднання людей, які не бачили поперед себе нічого, крім майбутнього, котре ховалося за двома приємними для них словами «САМОСТІЙНА УКРАЇНА». Ці два слова електризували масу, яка, зібравшись, забула про класову несумісність… Живилася лише ненавистю й бажанням найжорстокішої помсти щодо більшовиків, комуністів… Ця жорстока помста іскрилася в серці кожного й охолоджувалась лише тоді, коли по землі лилася кров…

(У ніч) з 29.08 на 30.08 до Хмари (у Цвітну) з Михайлівки увійшла перша група, що складалася з таких осіб: Гончаренко Павло Кононович, Стежка Парфентій, Коновалов Степан Гнатович, Сулига Василь Семенович, Носенко Федір та Сергій Тихоновичі. По дорозі в Цибулевому Носенко Федір зайшов додому до Чинчевого Гната. Той зібрав із десяток молоді з різними гвинтівками. Вийшли на поле у напрямку Чути. За селом приєдналося ще зо два десятки, і всі попрошкували до лісу.

Був уже ранок, коли прийшли на обумовлене місце — до будинку Могилея Євтихія. Тут розташувалися відпочити й до Хмари направили двох гінців. Близько дев’ятої ранку приїхали на конях Сіденко Сильвестр, Хмара й Дядюра Оліян. Із дому Могилея вийшов Холявка Василь Михайлович, котрого Сіденко відрекомендував: «Це наш батько. А тому ми повинні його шанувати й слухати».

Холявка привітав прибулих короткою промовою, закликавши згуртуватися в тісний кулак, щоб роздушити нашого спільного ворога — великороса, який приїхав, щоб нас, українців, зробити рабами. Водночас закликав не шкодувати ворогів, закінчивши промову: «Хай живе вільна наша мати — самостійна Україна». Холявка — майстер говорити. Так наелектризував масу, що присутні згодні були різати всіх, хто потрапить під руку».[299]

Загін Хмари швидко збільшувався. До кінця серпня 1920 року вже було до 450 козаків, озброєних гвинтівками та «обрізанами». Мали й дві тачанки з кулеметами «Максим». Крім п’яти піших сотень, організували ще й технічну, завданням якої було руйнувати залізницю і споруди, що мали стратегічне значення. Командиром її був Мефодій Голик-Залізняк, а ройовими — Федір Носенко і Парфен Стежка-Вовчок.

Піхотою командував Сильвестр Сіденко, а кіннотою (58 душ) — безпосередньо сам отаман. Кулеметна сотня числилась при кінній і підпорядковувалась особисто Хмарі.

Однією з бойових акцій хмарівців був наліт на станцію Цибулеве, розташовану в селі Михайлівка. Спочатку у розвідку отаман послав Сергія Носенка і Михайла Бабія. За ними рушила технічна сотня, але ворог виявив її і вогнем прогнав від залізничного мосту, який вона мала зірвати. І все ж напад завершився успіхом: хлопці захопили потяг і демонтували телеграфні й телефонні апарати.

Усі живі-здорові повернулися до Цвітної. Невдовзі сюди прибув загін із Михайлівки на чолі з Андрієм Семеновичем Медведєвим (всього 60 осіб). Серед них були Кирило Грищенко, Арсен Добровольський, Федір Гонтар, Федір Ступа, Ларіон Пісний, Яків Калиниченко, Данило Юрченко, а також Дмитро Петрович Компанієць, який одразу приступив до обов’язків начальника штабу.[300] А з села Цибулевого прибув загін (100 козаків) під командою Миколи Бондаренка (Кібця). Всі були добре озброєні, мали багато бомб та інших вибухових речовин. «Метою їх було визволення України і проголошення її САМОСТІЙНОЮ».[301]

Отримуючи звідусіль поповнення, Хмара поширював повстання. Він швидко переміщався з одного села в інше, знищуючи комнезамівців і червоні загони.

Пройшовши Красносілля, наблизився до залізниці на позначці 267-й кілометр. Технічна сотня, не зволікаючи, почала працю: чота Федора Носенка розбирала колію, а чота Парфена Стежки-Вовчка шаблями знищувала дроти, розбивала ізолятори і підпилювала телеграфні стовпи. Піхота ж, очікуючи підходу бронепоїзда зі станції Фундукліївка, сховалась у посадці на високому насипі.