Розділ «Вояцькі біографії»

Селянин, що виносив сімнадцяте тіло, понуро витирає кулаком сльози.

— Краще вже, що покололи, як мали нам потім китайчат і жиденят наплодити.

З важкою душею вертаємося під ліс.

Василенко, що лишався за Петренка, утішився:

— Хвала Богу, що приїхали. Не можу ради дати із селянами. Ґвалтують, щоб віддали їм полонених китайців. Кажу — і так їх не мине, що належиться, — так ні: дай і дай нам — самі колами повбиваємо. Жінки просять, аж плачуть.

Петренко махнув рукою.

— Скажи пов’язати руки, щоб не вирвався котрий, і віддай. Хай заберуть до лісу і там позакопують.

Пов’язаних червоноармійців повели селяни у ліс. Жінки і діти з плачем кидали в них грудками мерзлої землі, плювали, штуркали патиками».[270]

У середині листопада 1920 року Голий у Старосіллі наскочив на комуністичний осередок. У бою були забиті колаборанти — комісар Михайло Накидень і комсорг Борис Захарченко… Про розмах повстанського руху в Черкаському повіті — навіть у листопаді, коли рух повстанський згортався, — свідчить такий документ: «На учете разведчасти Штадива 11 в ноябре месяце имелось 27 тысяч бандитов и до 5 тысяч сочувствующих бандитизму местного населения».[271] Фактично все дієздатне населення піднялося на боротьбу з окупантами… За даними червоних окупантів, у отамана Голого на той час було близько 4000 повстанців.[272]

Але досвідчений партизан розумів, що успішнішою буде не фронтова боротьба з Кінною армією, а партизанська, тому розділив своє військо на дрібніші загони. Ось інформаційне зведення Кременчуцького губернського відділу управління від 23–24 листопада 1920 року: «Черкасский уезд. Банда Голого в количестве 40 сабель оперирует в районе Буда-Орловецкая, где произвела нападение на обоз 93-го полка и тотчас же скрылась в лесу. Высланный для преследования бандитов взвод был ими обстрелян. В Мошны и Городище для ареста бандитов посланы 2 экспедиции».[273] А 21 листопада повстанці силою в 15–20 кінних заскочили в Городище. Москалі писали: «(Был) устроен погром, есть жертвы. После налета бандиты рассеялись по лесу, прилегающему к селу Млеево».[274]

Зрозуміло, що успіхів досягали й червоні. Так, неподалік містечка Мошни москалі здобули «дуже цінні документи» — списки старшин отамана Голого. Був арештований і розстріляний Опоренко — «ротный командир банды Голого».[275] А наприкінці листопада, стверджували більшовики, здалися «начальник штабу Голого Коломієць» і мошнянський отаман Попудренко з частиною повстанців.[276]

З інформаційного зведення Кременчуцької губернської ЧК від 29 листопада 1920 року про Черкаський повіт довідуємося, що «под давлением совотрядов банда Голого рассеялась в районе Буда-Орловецкая. При приближении к дому бандита Гаращенко отряды были обстреляны, после чего дом был зажжен и бандит Гаращенко с 4 своими единомышленниками сгорели. В данном районе найден приказ, подписанный Голым, призывающий к петлюровской организации с угрозами сжечь непокорных».[277] Останнє речення, напевно, слід читати так: «Знайдено наказ, підписаний Голим, в якому петлюрівська організація погрожує спалити хати тих, хто підтримує окупантів».

1 грудня штаб 11-ї совєтської дивізії знову взяв на облік «вже ліквідовану банду Голого». Того дня відділ перебував неподалік Млієва. Москалі нарахували 150 піших, 50 кінних. Бій був короткий — голівці знову «розсіялися»,[278] щоб зібратися в іншому місці. Та проти Голого стояла не лише червона сила… Зима стала не меншим випробуванням… Під тиском морозів і ударів червоних повстанських рух пішов на спад. Довелося переходити на підпільні методи боротьби.

З інформаційного зведення начальника штабу військ Кременчуцької губернії (за лютий 1921 року) довідуємося, що «21 января 1921 г. бандит Голый вновь собрал шайку в 30 человек…» Далі начальник штабу повідомляє такі агентурні дані про підпільну українську організацію, яку очолював Голий: «Штаб Мошнинско-Городищенской организации Петлюровского самостийного направления, район Черкассы — Городище — Млеев — Белозерье. Штаб банды: начштаба Голого — Попудренко, бывший офицер, уроженец Млеева (раніше більшовики стверджували, що Попудренко здався. — Ред.). Солодкий и Круподеров (правильно: Круподеря. — Ред.) из Млеева… Кочен Штрита (?) — из Городища, пехотной бандой командовал бывший прапорщик Минько по прозвищу Лебедь. Заяц и Проценко — бывшие офицеры… Банда Голого в настоящее время стоит на учете в районе Шелепухи — Мошны… в числе 17 конных… Поимка банды сопровождается большими затруднениями».[279]

Воював отаман Голий і словом. Збереглося кілька його відозв. Дві з них датовані лютим 1921 року. «Брати козаки, — звертався отаман. — Огляніться кругом: що зробилось за час цього невірного большевизма? Де те все, що вони вам обіцяють? Ні… не ждіть од них нічого, бо вони і самі не мають, що обіцяють, а пообіщайте ви їм свяченого ножа. Годі терпіть од невірних, настане весна. Поспіють жнива. Гостріть ножі, зубіть серпи, мантачте коси та ідіть вистригайте жидівські голови… Голий».

«Козаки… Час лютий настає. До зброї, настає весна. Коли ви маєте ще хоч трошки гайдамацької крові — пора до діла. Що робиться навколо вас? Що роблять з вами ваші жидівські наймити. Як над вами знущаються. Брати. Жиди вами правлять. А на що ножі: пора встати, славу-волю добувати. Наша країна — наша воля. 1921 року 17 лютого. Голий».[280]

А ось квітнева листівка (1921 року) Голого: «Добродії селяни! Настає час, в котрий ви повинні проснутись, бо вже такого часу не повинно бути ніколи. Це наступила послідня хвилина нашого життя і смерті, в котору ми должни (по)рішити це тяжке кацапське та жидівське ярмо, якого ми вже не в силах носить, та чи повинно так бути, селяни, я не знаю, як на ваш взгляд, як ви все це терпите і даєте все те, що вони требують, та хіба слід це все віддати, хіба вони вам хоть що-небудь допомогли, може, вони дали вам хоч трьохкопійчаний лапоть, не ждіть, не дадуть.

Просимо вас, брати мої, питайте їх, де вони це все дівають. Де поросята та телята, хліб, кожушки, свитки і та сорочка послідня, що вони взяли у нещасних сиріт, а вони кажуть, що все це бідноті. Та ні, біднота теж його не бачить. Так що ваша кацапська гнила кров потече великою річкою. Аж тоді ми будем панувати на своїй Вкраїні, як не буде у нас ні кацапів, ні жидів. Геть, зрадники, з України, нема вам тут міста (місця. — Ред.). Смерть кацапам і жидам. Да здравствует самостійна незалежна Україна. Горе тому, хто станет обижать крестьян. Крестьяне, к оружию. На Черкащині отаман повстанців Голий».[281]

Гострим словом воювали і червоні. Так, у Кременчуцькій газеті «Незаможний» 7 травня 1921 року (№ 87/156) під рубрикою «Наші вороги» було вміщено статтю «Лакеї і запорожзька січ». Над нею великими літерами написано: «Знищуйте панське сміття — бандитизм!» Стаття повністю присвячена отаманові Голому. «Здається, що між лакеями — слугами ріжних паразітів і запоріжською січчю… нема нічого спільного… — писав автор О. Рудник. — А між иншим, розглядаючи цілу низку ріжних «закликів», написаних безграмотною рукою лакея з дніпрянського пароплаву Бабенко, я бачу напис: «Гайдамацька січ. Голий». Ця людина мешкає на Черкащині з десятком бувших офицерів і бандитів, грабує населення, забиває незаможніх, міліцію.

Яке ж відношення се має до запоріжської січі? Хіба тільки те, що запорожці (гайдамаки) теж різали. Але ж вони різали польських, турецьких та татарських панів, магнатів, ханів. Ну ще зрозуміло було б, коли б ця людина назвала буфет Дніпрянського пароплаву січчю: там лакей Голий, прислуговуючи панам, увічливо їм вдаваючись, одержував за свої низькі поклони гроші і почував себе досить гарно, точнісінько як запорожці в січі, але ж у цім разі буфет можливо теж було б назвати не гайдамацькою січчю, а тільки лакейською.