Розділ «Вояцькі біографії»

Поки розгублені комунари кліпали очима, отаман вигукнув:

— Встать, рукі ввєрх і ні с мєста! Хлопці, обшукать і впорядкувать «товаріщєй».

Кацапчуків блискавично обшукали, пов’язали руки та повели до комори під замок…

Почувши гамір, із другої половини хати вийшов наляканий господар. Кібець одразу його заспокоїв:

— У вас, дядьку, буде все в порядку. Ідіть і спокійно відпочивайте до ранку. Зрозуміло? Ви нічого не бачили і не чули, а ранком вийдете і будете собі господарити.

Була вже четверта година ранку, час зміни вартових і застави. Міняти заставу пішли з розводящим. Він місив грязюку попереду, за ним йшли Кібець і троє козаків із рушницями, револьверами та ножами. Коли наблизились до застави, що засіла в ямі між деревами, пролунав голос:

— Кто ідьот?

— Сваі, — обізвався розводящий.

— Пропуск?

— Антабка, — кинув Кібець і запитав відклик.

— Ствол! — відповів вартовий.

Кібець одразу вигукнув:

— Ні з місця! Руки вгору!

Двоє вартових підняли догори руки, а третій вхопився за револьвера, та даремно — один із козаків ударом ножа у груди звалив його на землю. Інших двох зв’язали. Зміна варти на заставі відбулася швидко і без зайвого гамору. Тепер тут, біля кулемета, лишилися два козаки, а Кібець із товаришем повернулися до вартового приміщення, ведучи з собою в’язнів. «Село ще спало. Навкруги тиша і спокій, лише співи півнів сповіщали скорий прихід ранку».

Прибувши на місце, Кібець вислав двох вістових на конях із рапортом до Хмари, який чекав зі своїм відділом за селом. Одного «новопридбаного» коня Кібець лишив для себе. Вартових замкнули теж у комору, де вже ставало тісно…

Тим часом Хмара підвів свій відділ до самого села, поставивши на дорогах тачанки з кулеметами і виславши підкріплення Миколі. Козаками чорноліського отамана, що прибули на допомогу, Кібець підсилив варту на стійках та біля караульного приміщення, а сам із двома козаками і черговим по частині під’їхав до квартири командира ескадрону «товаріща» Грецького.

Зайшли у двір і, як годиться, зручно розташувалися; черговий під загрозою смерті постукав у вікно. З хати почувся голос:

— Кто там?!

— Таваріщ камандір, скарєй подимайтєсь, банда! — з жахом мовив черговий.

— Адну мінуточку, я сєйчас, — відповів Грецький.