Розділ «Вояцькі біографії»

Ця «таємничо-невідома доля» закинула його з Херсонщини на Дон, потім на Кубань, а тоді на Поволжя, в Нижній Новгород, де він якийсь час працював на «Автострої». Тут Юрій не тільки заробив грошей, а й нові, надійніші документи. Про цей фрагмент його життя він написав спогад.[902]

З Новгорода Городянин-Лісовський вирвався у Москву, звідти помандрував до Білорусі. Тут наприкінці 1932 року він і перескочив кордон із Польщею і опинився в Рівному.

Спраглий за українською книгою, за українським словом, Юрій розшукав у Рівному українську книгарню, з власником якої, Іваном Талащуком, швидко потоваришував. Дочка Івана Талащука Галина згадувала: «1932 рік, мені було тоді вісім років. Я пам’ятаю, як тато приводив до нас на вечерю скромно вдягнутого чоловіка, невисокого зросту, жартівливого, симпатичного». Чи думала вона, що через 10 років він стане її чоловіком?..

Невдовзі Юрій перебрався до Львова. Жив на площі Ринок, 5, пом. 7.

У Львові Горліса-Горського дуже швидко знайшла слава.

Тут він пізнав щастя…

1934 року вийшла книга спогадів «Отаман Хмара». У передмові до неї Юрій Горліс-Горський писав: «Маючи за плечима чотири роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою на Україні (з них вісім місяців, із наказу своєї організації, — в агентурному апараті ҐПУ), два смертних присуди і разом дев’яносто сім із половиною місяців арештів ҐПУ та большевицьких тюрем, я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою густо закриті тайни червоної «охранки».[903]

У цій книзі Юрій Горліс-Горський висвітлив трагічну долю подільського отамана Хмари — Семена Харченка, з котрим сидів у одній тюремній камері Вінницького ҐПУ, та його товаришів — Василя Яблунівського та Пилипа Іваніва, з якими проти ночі на 7 листопада 1924 року, напередодні розстрілу, отаман підняв повстання в тюрподі Вінницького ҐПУ…

1935 року у Львові побачила світ книга Юрія Горліса-Горського «У ворожому таборі» з присвятою: «Маленькій Любці Гадзевичівній присвячую цю книжку — «вуйцьо Юрцьо».

З цією дівчинкою, яку Юрій знав із п’ятилітнього віку, у нього був платонічний роман… У моєму архіві зберігається фотографія гарної дівчини, напевно років п’ятнадцяти, яка залізла на дерево. Це і є Любця Гадзевич, дочка о. Онуфрія Гадзевича. На звороті фотографії дитячо-інтимний підпис: «Вуйцьові Юрцьови — лазик по деревах. З дня 29.3.1935. Дрогобич».

Їхні стосунки тривали і далі, про що свідчить ще одна фотографія, де вже старша, років сімнадцяти, Любця Гадзевич сидить з Юрієм на лавці. Закрита парканом від стороннього ока, вона грайливо поглядає на Юрка, кокетливо склавши руки на колінах. Юрко теж залицяється, заглядаючи дівчині у вічі. Мабуть, недаремно він присвятив їй книгу… А щоб злі язики не плескали, написав: «Маленькій Любці…»

А вийшла заміж Любця за студента медицини Зенона Канюшка, навчалася з ним у Граці, в Австрії, де й залишилася жити…

1935 року у Львові з’являється друге видання роману «Холодний Яр» (першої частини). Вийшло воно коштом сотника Івана Зуба. Друга частина «Холодного Яру» потрапила до рук львівського читача 1937 року. А третє видання роману в 1937–1938 роках здійснило видавництво «Рекорд».

«Холодний Яр» мав у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. В переповнених «Просвітах» проводилися колективні вечірні читання. Жорстока правда про козацько-селянські повстання у Центральній Україні наповнювала серця галицької молоді ненавистю до ворога та бажанням заступити полеглих.

Саме завдяки цій книзі збережено дорогоцінні образи братів Чучупаків, Пилипа Хмари, Миколи Кібця-Бондаренка, Ларіона Завгороднього, Івана Ґонти, Андрія Чорноти, Костя Блакитного, Чорного Ворона, Мамая-Щириці, Трохима Голого та інших, які стали яскравим прикладом наслідування для української молоді.

Імена холодноярців брали собі за псевдо оунівці. Без перебільшення можна сказати, що Юрій Горліс-Горський став творцем тисяч українських героїв, які уславили Батьківщину в 30 — 40-х роках ХХ століття…

«Холодний Яр» знайшов визнання й серед прихильно налаштованих до нас поляків. Так, «Польсько-український бюлетень» (ч. 46, 1934) помістив рецензію В. Вороного на цю книгу: «Любов до Батьківщини змушує героїв доказувати чуда в боротьбі з навалами «білих» і «червоних» відвічних ворогів. З любови до Батьківщини всі вони загинули в боротьбі, в льохах ЧК, в тундрах півночі, але своїх прапорів не зганьбили…» Добродій Вороний рецензію завершував так: «Книжка читається одним духом. Коли її читаєш, можна посивіти… Автор пов’язав у своїм творі правдиві події й по-мистецькому їх відтворив…»

Окрім літературного успіху, Юрій Горліс-Горський здобув не менше визнання як чоловік у галицького жіноцтва. До слова сказати, на фотографіях, яких в архіві Історичного клубу «Холодний Яр» зберігається близько вісімдесяти, Юрій весь час в оточенні жінок, і всі вони сміються, горнуться до нього або він до них…

1938 року Юрій Горліс-Горський знову приїхав у Рівне, «цим разом уже як відомий автор, редактор — елегантний, самовпевнений, — згадувала Галина Талащук-Гришко. — Був веселий, привітний».

Наприкінці 1930-х років Юрій Горліс-Горський завершив роботу над романом «Між живими трупами» і анонсував його вихід. «Із здоровим розумом — серед божевільних, — писав у анотації автор. — Віддзеркалення економічної та національної політики большевизму у психічних захворюваннях українських інтелігентів і селян. Ліквідація «непу», «соціалістичний наступ», «індустріалізація» та «колективізація» — через призму тюрми і лічниці для божевільних».