Розділ «Вояцькі біографії»

Степом кинулись бійці.

То несе ревком розплату

У міцній своїй руці.

Січа горне Гузичами,

Похитнувсь бандит в сідлі…

Загорілась кумачами

Правда в кожному селі.

Відгули громи вогневі,

Запалав жоржини цвіт,

Слава тим, що в дні Жовтневі

Здобули нам новий світ!

Все ж, попри переможні реляції червоних, вони змушені були визнати, що ніхто не бачив убитого Келеберди. Після бою під хутором Гузичі між вереміяками пробігла чутка, що Келеберду поховали за Сулою у Чубаровому лісі.[99] Ходили поголоски, що отамана віддали землі на одному з вереміївських кладовищ — під горою (біля пізнішого колгоспу імені Лазаря Кагановича та на схід пізнішої, 1922 року, могили Миколи Дібрівного). Дехто висловлював переконання, що Келеберда похований у Градизьку, коло могили свого дядька. Та схоже на те, що чутку про смерть пустили самі козаки — з метою дезорієнтувати чекістів, щоб вони припинили пошуки пораненого отамана, який десь переховувався. Але наполегливі більшовики все ж хотіли переконатися в смерті грізного отамана. Тому й шукали його могилу. Свій, окремий від них, пошук провадили й рідні — мати і дружина Паша. Вони знайшли якусь могилу в Чубаровому лісі, але, коли розрили її, тіла Панаса не знайшли.[100]

Тим часом Вереміївка і навколишні села переповнювалися легендами. Одна з них стверджувала, що після бою під Гузичами поранений отаман разом зі своїм ад’ютантом на прізвисько Майор (із вереміївського кутка Запіски) зайшли до клуні переховатися. В клуні отаман дав розпорядження Майорові і відпустив його. Коли Майор, виконавши завдання, повернувся, то Келеберди не застав, але знайшов записку: «Я буду похований у Чубаровім лісі за стільки-то метрів від дуба».[101]

Чубарів ліс знаходився за Сулою якраз коло села Бурімки. Пізніше там справді виросла могила. Коли її розкопали, замість покійника знайшли одяг Келеберди.

Інші розповідали, що лісник помітив у Чубаровому лісі жалобну процесію із закритою труною. Він, очевидно, повідомив «соввласть» про місце орієнтовного поховання. Могилу знайшли, розкопали, витягли труну, та в ній тільки знайшли картуз Келеберди і записку: «Ангели вкрали».

Відома й інша спроба козаків Келеберди інсценізувати останню путь отамана.

Так, до священика Великої Бурімки прийшли повстанці й попрохали провести панахиду по отаманові Келеберді. Священика привезли до лісу. Яма вже була викопана, поруч лежала забита труна. Священик відмовився правити панахиду, доки йому не покажуть, хто ж у труні: «А може, там собака, звідки я знаю». Врешті повстанці поступилися впертому священику і відкрили труну. Вони не відали, що отець знає в лице отамана — Панас не одного разу зупинявся у нього перепочити. Отож і ця містифікація зі «смертю» отамана провалилася.[102]

Ці інсценізації свідчать на користь версії, що отаман залишився живий.

Після таємничого зникнення Охтанася його загони не розпались, а продовжували діяти. Дехто ж із козаків Келеберди приєднався до отамана Нагірного — Івана Савченка, теж уродженця Вереміївки.

Десь у 1920–1921 роках один із загонів келебердянців потрапив у оточення коло с. Мусіївка Хорольського повіту. Під час запеклого бою всі повстанці — окрім одного, який сховався у болоті і дихав через очеретину, — загинули. Після цього каральна експедиція переможців прийшла в Мусіївку. Цього дня москалі розстріляли тут 40 чоловік. Напевно, за сприяння повстанцям.[103]