Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Переді мною книжка Андерса Стріннгольма "Походы викингов". Читаючи її, волосся підіймається дибки від масових вбивств населення, дикого насильства та грабунків, що вони чинили. А на першій сторінці кольорової обкладинки написано: "немає жодного народу, у якого збереглось би стільки чисто | історичних спогадів з його богатирського віку". Отже, той вік суцільного дикунства і жорстокости їхніх предків для сучасних скандинавів є "богатирським". Вони його не соромляться, а випинають, підкреслюють і пишаються.

Вивчивши дії вікінгів та дії гунів, я прийшов до переконання: вікінги знаходяться у такому ж співставленні з гунами, як повія з цнотливою дівчиною. Тому і подавно час антів-"гунів" для нашого народу є і богатирським, і героїчним, і ми можемо справедливо пишатися ним та якнайширше пропагувати. "Чужого навчаймося і свого не цураймося!"

В загальних рисах я знав, що існує робота К.Іностранцева "Хунну й Гунны", яка вийшла ще 1926 р. і в якій автор зробив підсумок 200-літній дискусії з питання походження європейських гунів. Сам він є прихильником їхнього азійсько-кочового походження. Спочатку я не хотів її дивитися, щоб не впливали на мене чужі думки. Але після ґрунтовного вивчення та аналізу робіт А.Марцеліна та П.Панійського все жтаки цікавість взяла гору, захотілося узнати, як гунологи-азіати аналізують ці твори, що знайшли вони там від азіатів, чого я не помітив, та й думку суперників треба знати. Скажу відверто, робота мене розчарувала. Ніякого аналізу творів письменників гунської доби. Головний натиск робиться на тому, що народ, який розгромив аланів та готів, Амміан обізвав гунами. Потім шукають азіатів, спотворюють їхню назву, щоб за звучанням була близькою до назви "гуни", і далі ведуть науковоподібні дебати, якого походження цей (прикитайський) народ: монгольського, тюрського чи фінського. Іностранцев зізнається, що, розглядаючи прикитайський народ, який у нас в літературі позначається як "хунну", і він також буде так писати, бо так пишуть європейські автори, "хоча правильніше бачити в голосній букві складу ю; нетак Хун-ну та Сун-ну, як Хюн-ну та Сюн-ну, з носовим н" (с.IV), до того ж, у китайців ці слова роздільні, а не злиті.

Треба відверто сказати, що питання про расову належність народу, який населяв монгольські степи до Р.Х., має право на існування в науковій літературі, так само, як, скажімо, особливости родового ладу у полінезійців чи властивости хорового співу ескімосів на межі тисячоліть, але яке це має відношення до європейських гунів?

Багато можуть сказати лінгвістичні дослідження, пише Іностранцев. Ну, і про що ж вони говорять? Вже спотворені греками та латинянами "гунські" імена дослідники спотворюють ще більше, і одні виводять їх від готів, інші — від тюрків, ще інші — від монголів, а дехто — від слов'ян. "Лінгвістичні дослідження" переконують нас лише в тому, що вони ні про що не можуть сказати. Насправді лінгвістичні вправи повинні бути лише одним з елементів в усій сукупности фактів, якими гунологи-азіати нехтують, бо вони говорять проти їхньої "концепції".

Щоб не бути голослівним, частково наведу назви розділів роботи К.Іностранцева:

Вчені місіонери XVIII століття та їх значення в питанні, що нами вивчається. Дегінь та його історія Гуннів. Політична класифікація народів Середньої Азії...

Теорія монголізму Хунну та Гуннів.

Розподіл її прихильників на дві групи...

Хоуорс та відновлення теорії монголізму.

Теорія турчизму Хунну та фіннізму Гуннів...

Теорія фіннізму Хунну та Гуннів...

Прихильники фіннізму Хунну...

Найдавніші відомости про Хунну.

Утворення держави Хун-ну та Дун-ху. Міркування на користь турчизму Хунну...

А де ж аналіз робіт Амміана, Пріска, Йордана та інших тогочасних письменників?, — запитає читач, їм це не потрібно. Для них це настільки маловажливі джерела, що вони їх ігнорують, їхня "наукова дискусія" нагадала мені "дискусії" середньовічних богословів відносно того, мають ангели крила, чи не мають. Можливо саме тому на роботу Іностранцева мало посилань у пізнішій літературі.

Трішки, між іншим, згадується і версія про слов'янське походження гунів, але вона відхиляється на тій підставі, що такого не може бути, бо такого не може бути ніколи. Втім, треба визнати, що прихильники слов'янського походження гунів не змогли критично і грунтовно проаналізувати твори вищезгаданих письменників.

З часу виходу роботи Іностранцева пройшло 80 років. Чи з'явилися додаткові аргументи на користь концепції азійського походження гунів?—Жодного, більше того, у її прихильників почали виникати запитання, пов'язані з підсвідомими сумнівами. А от на користь їхнього слов'янського походження з'явився додатковий археологічний, лінгвістичний та історичний матеріал. Але про це вже у відповідних книгах та розділах.

З дослідників, що послідовно відстоювали концепцію слов'янського походження гунів в кінці XIX ст., найсерйознішим був історик-москвин Д.Й.Иловайский. Його думки з цього питання надруковані в роботах: "Вопрос о народности Руссов, Болгар й Гуннов" (Журн.Мин.Нар.Просв., 1881, май); "Пересмотр вопроса о Гуннах" (Русская Старина, 1882, февраль); "Разыскания о начале Руси" (Москва, 1882); "Поборники норманизма й туранизма" (Русск. Стар., 1882, декабрь); "Дополнительная полемика по вопросам варяго-русскому й болгаро-гунскому", 1896; "Вторая дополнительная полемика", 1902 (там же вказівки на полемічну літературу — головне місце в ній займає критика В.Г.Васильевского на теорії Іловайського). "О мнимом славянстве Гуннов, Болгар й Роксолан"; "Еще раз о мнимом славянстве Гуннов").

Роботи Д.Іловайського я не читав, в значній мірі тому, щоб його думки не тиснули на мене, і щоб я не використовував його докази. Якщо наші аргументи в питанні походження гунів десь співпадають — дуже добре. Якщо ж я знайшов інші, в чому не сумніваюсь, — ще краще.