РОЗДІЛ V. КІНЕЦЬ РОКУ: МІЖ ВІЙНОЮ І МИРОМ

П'ятою всеукраїнською конференцією завершився початковий період діяльності Комуністичної партії (більшовиків) України. Він повністю припав на часи громадянської війни й іноземної воєнної інтервенції. Це дуже істотно вплинуло на форми і методи діяльності КП(б)У, привело, зокрема, до обмежень внутріпартійної демократії й утвердження централістських засад. Захист радянської влади вимагав мілітаризації партійного життя, періодичних мобілізацій комуністів до Червоної армії.

Надскладні завдання національно-державного будівництва доводилось розв'язувати в екстремальних умовах воєнно-політичної боротьби з її каркаломним, часто непередбачуваним характером, наслідками. Ці обставини породжували й тривалий час підживлювали гостру внутріпартійну боротьбу, головні спалахи якої припадають на перші з'їзди та конференції.

Своє ставлення до інших партій КП(б)У вибудовувала, виходячи з тогочасних уявлень про роль правлячої РКП(б) у системі диктатури пролетаріату.

Ліві національні партії розглядалися як тимчасові союзники, велася лінія на їх саморозпуск і влиття до більшовицької партії. Наявні тоді можливості міжпартійного співробітництва не були використані сповна.

Громадянська війна стала суворим випробуванням для КП(б)У. Тисячі її членів загинули, відстоюючи радянську владу. Це був час організаційно-політичного зміцнення, складання структури, здобуття політичного досвіду партією, відповідальною за соціалістичні перетворення, які в мирних умовах мали стати головним змістом її діяльності.

Революційна доба довела життєспроможність радянської влади. З політичної арени зійшли політичні сили, які пропонували альтернативні моделі суспільного розвитку для України. Перспектива подальшого розвитку республіки, народу, нації повною мірою залежали від того, наскільки новий лад виявиться відповідним їх потребам та інтересам.

Звичайно, народу України належало докласти величезних зусиль для того, щоб подолати руйнівні наслідки світової та громадянської війни, іноземних воєнних інтервенцій. Перш ніж рухатися вперед, необхідно було відродити економіку, піднести до довоєнного рівня інші життєві стандарти, а потім уже думати про нові рубежі.

Було ясно, що з багатьох причин досягти бажаних темпів розвитку продуктивних сил, поліпшення загального добробуту, підвищення культури буде надзвичайно складно. Адже тільки загибель сотень і сотень тисяч працездатних людей могла вкрай негативно позначитись на реалізації найпрекрасніших планів. Немало було й інших причин, які викликали настрої обґрунтованої настороги, а то й невіри у майбутнє.

Однак комуністи цілком впевнено входили у нову епоху, без вагань брали на себе роль керівників суспільних процесів і відповідальність за долю багатомільйонного народу, країни. Поряд з іншими чинниками, які живили їх соціальний оптимізм, були почуття переможців у затяжній класовій боротьбі, переконання у вірності обраного шляху революційного творення.