РОЗДІЛ V. КІНЕЦЬ РОКУ: МІЖ ВІЙНОЮ І МИРОМ

Останнє особливо цінувалося творчими, схильними до критичного мислення людьми, творчою елітою, яка відіграє авангардну роль у житті кожного суспільства, істотно впливає на моральний клімат, настрої.

У підсумку, як видно, на кінець 1920 р. основні верстви нації — селяни, робітники, інтелігенція в своїй переважній більшості виявилися на боці радянської влади, соціалістичної революції.

Ядром політичної системи УСРР була Комуністична партія (більшовиків) України, яка брала на себе відповідальність за стан справ у республіці, визначала основні напрямки розвитку нації, ініціювала і здійснювала політику соціалістичних перетворень, узгоджувала її з програмними засадами, стратегічною метою.

Керівництво всією партійною роботою здійснював призначений Політбюро ЦК РКП(б) ще в квітні тимчасовий ЦК КП(б)У і тривалий час в умовах воєнних обставин не вдавалося виправити це загалом анормальне становище. Потрібно було зібрати черговий партійний форум і розв'язати на законних (статутних) підставах організаційне питання. З цією роллю впоралася V Всеукраїнська конференція КП(б)У. До її роботи виявляв підвищену увагу партійний центр у Москві.

Загалом то Кремль завжди пильно цікавився станом справ в Україні — другій після РСФРР за величиною радянській республіці і КП(б)У — найкрупнішій республіканській партійній організації. Однак Україна 1920 р. — чи не найнапруженіший у воєнному відношенні регіон, де навіть на кінець року ще дуже свіжими були глибокі воєнні рани. Не давали спокою й вогники повстанського спротиву. До ЦК РКП(б), РНК час від часу надходила тривожна інформація з Півдня, яка насторожувала їх керівників. Так, наприклад, заступник надзвичайного уповноваженого по постачанню Червоної армії М. Ейсмонт після повернення з України проінформував про підготовку до чергової конференції КП(б)У. При цьому підкреслив, що переважає «самостійний» напрямок, одне з гасел — господарська і воєнна самостійність. В.Ленін висловив свою думку щодо конференції КП(б)У: «послати 1–2 членів ЦК». Оргбюро ЦК РКП(б) розглянуло 26 жовтня 1920 р. це питання і ухвалило направити на конференцію двох з когорти найвпливовіших членів Політбюро — Л. Троцького і Л. Каменєва[1024]. Останній згодом був замінений Г. Зінов'євим.

Конференція проходила 17–22 листопада 1920 р. у Харкові. 378 делегатів з ухвальним і 129 з дорадчим голосом представляли 75119 членів і кандидатів у члени партії, включаючи й комуністів Південного фронту (вони нараховували до половини загального складу)[1025]. Було затверджено порядок денний: доповідь ЦК; політичні та організаційні питання; чергові внутрішні завдання партії; господарське будівництво; земельне та продовольче питання; робота на селі та боротьба з бандитизмом; робота серед молоді; організаційні питання; з'їзд рад; вибори[1026].

Конференцію вступним словом відкрив Г. Петровський, відзначивши особливості поточного моменту, величезні заслуги Червоної армії у розгромі антисоціалістичних сил.

Від Виконкому Комінтерну та ЦК РКП(б) делегатів вітав Г. Зінов'єв. Він наголосив на надзвичайно тяжких умовах роботи комуністів України, яким довелося вирішувати три основних питання: воєнне, національне та соціально-господарське. Перше — в основному вирішене завдяки підтримці українських робітників і селянської бідноти. Вдалося також визначити напрями розв'язання національного питання, ослабити його гостроту, завоювати довіру до пролетарської партії з боку населення. Найскладнішою залишалася проблема господарського будівництва. А для цього потрібна єдність партійних лав. На закінчення Г. Зінов'єв передав конференції побажання ЦК РКП(б): «Сперечайтеся з тих питань, які спірні, але лінія партії і рішення повинні бути тверді як сталь». Були також заслухані привітання від Червоної армії, комуністів Великобританії, Румунії, Галичини, від Комуністичної спілки молоді України.

Політичний звіт ЦК КП(б)У зробив X. Раковський. Він підкреслив, що головне завдання ЦК полягало у максимальному сприянні веденню війни. Адже на Україні фактично діяли чотири фронти: польський, петлюрівський, врангелівський і бандитський. Саме цьому були підпорядковані партійні мобілізації, партійні тижні та інші заходи. Продовольча робота велася під знаком допомоги фронту. Далі доповідач детально зупинився на питаннях міжнародного становища радянської Росії та України, на політиці імперіалістичних держав. У заключній частині Х. Раковський говорив про завдання відбудови промисловості, необхідність зміцнення заводських партосередків, посилення зв'язків партії з масами. Однак доповідь не давала повного уявлення про політичну лінію ЦК КП(б)У за період, що минув.

З організаційним звітом ЦК виступив С. Косіор, який охарактеризував його роботу, зміни у складі, діяльність Політбюро та Оргбюро. У центрі уваги знаходилися питання встановлення зв'язків з місцевими парторганізаціями, забезпечення кадрами. За цей час ЦК РКП(б) направив на Україну 1099 працівників, які провели значну роботу на місцях. У ході партійних мобілізацій більшість комуністів направлялася на фронт, а частина до партійних організацій. Всього через обліково-розподільний відділ ЦК пройшли 8,5 тис. осіб. Крім того, КП(б)У дала 10,5 тис. комуністів для продовольчої справи. Зупинившись на забезпеченні партійних комітетів літературою, С. Косіор сказав, що центральні газети, інша література надсилалась до губкомів, а до повітових організацій майже не доходили. Далі він дав оцінку роботи відділів ЦК, партійної школи, стану фінансового забезпечення. Доповідач самокритично визнав, що у діяльності ЦК було чимало недоліків і прорахунків.

Навколо звітів ЦК КП(б)У розгорнулися гострі дебати. Представники «робітничої опозиції», колишні «децисти» І. Перепечко, І. Антонов, Я. Ліфшиць, Я. Дробніс та інші звинуватили ЦК у відсутності політичної лінії, допущенні тактичних помилок, зокрема у стосунках з дрібнобуржуазними партіями, Н. Махном, В. Винниченком. ЦК безпідставно критикувався за «селянський ухил» на шкоду інтересам робітничого класу України. А один з делегатів В. Барчук навіть стверджував, що комнезами — «шкідливі організації». І. Дашковський, як і на попередній конференції, обстоював точку зору про недоцільність існування КП(б)У, «штучність» її ЦК. Не обійшлося й без особистих випадів та намагань звести старі рахунки.

Безперечно, було висловлено багато справедливих зауважень: про відсутність належної плановості у роботі ЦК, часті зміни у складі Оргбюро, серед керівних працівників губернського рівня, зловживання призначенством, слабкі зв'язки з низовими партійними організаціями (про це говорили Я. Гамарник, П. Любченко, М. Гуревич та ін.). У виступі В. Блакитного містилася теза про слабкий зв'язок КП(б)У з українським народом, про засилля в партійних органах міщанських елементів, що прибули з РСФРР.

Делегати конференції різко критикували Г. Зінов'єва, який у своєму виступі пропагував великодержавну «теорію боротьби двох культур»[1027].

Делегати Д. Мануїльський, М. Попов, О. Шумський розкрили головні напрями діяльності ЦК, вказали на об'єктивні труднощі, спростували ряд безпідставних звинувачень в його бік. Зокрема, Д. Мануїльський нагадав ленінську оцінку розвитку взаємин з партією боротьбистів, як перемогу. А постійна увага роботі на селі дозволила домогтися в Україні підтримки селянством радянської влади, розпочати вирішення продовольчого питання, поповнення лав Червоної армії. Г. Зінов'єв від імені ЦК РКП(б) в цілому позитивно оцінив діяльність ЦК КП(б)У.

З цього питання було внесено три проекти резолюцій: Я. Гамарника — від імені частини делегатів, І. Антонова — від групи «робітничої опозиції» та Д. Лебедя від делегатів Харківської, Катеринославської та Олександрівської парторганізацій. Перші два проекти негативно оцінювали роботу ЦК за звітний період, третій — позитивно. При голосуванні за них подано відповідно 104, 23 і 189 голосів, тобто переважна більшість присутніх делегатів висловилася в підтримку діяльності ЦК. Однак наступного дня Г. Зінов'єв запропонував не обмежуватися формальною більшістю, а провести голосування по пунктах резолюції, а потім і в цілому. В кінцевому підсумку виявилося: за позитивну оцінку 215, проти — 13, утрималися — 48 делегатів. Уперше в історії всеукраїнських партз'їздів та конференцій діяльність ЦК була оцінена схвально.

Доповідь «Про чергові завдання партії» зробив Г. Зінов'єв. Виходячи з рішень IX Всеросійської партконференций він проаналізував розвиток негативних процесів у внутріпартійному середовищі як наслідок переходу від нелегального стану до функцій правлячої партії. В умовах громадянської війни РКП(б) по суті стала частиною державної машини, уособленням диктатури пролетаріату. Це вилилося у надмірний централізм, бюрократизм, комісарство у гіршому розумінні цього слова. Саме на такому підґрунті в партії з'явилися розходження у поглядах, сформувалася опозиція. У тезах, запропонованих на доповідь Г. Зінов'єва, містилася широка програма заходів по оздоровленню внутріпартійного життя, розвитку демократичних засад, піднесенню ролі партійних зборів, перереєстрацій як форми очищення партії. Особлива увага була звернута на активізацію агітації та пропаганди, партійно-політичної роботи у червоноармійських частинах. Були також викладені вимоги до діяльності керівних партпрацівників, намічені заходи щодо упередження їх відриву від мас, зокрема необхідність прикріплення до низових партосередків, заборонялися всілякі привілеї тощо. Намічалося створення спеціальних контрольних комісій.

З цього питання три групи делегатів виставили своїх співдоповідачів і проекти резолюцій у формі тез. Від «робітничої опозиції» виступив І. Перепечко. Аналіз, проведений Г. Зінов'євим, він визнав «не марксистським», а запропоновані заходи «паліативними і недостатніми». У підготовлених групою тезах були характерні для «робітничої опозиції» твердження про «перенесення центру ваги господарської роботи у профспілки», «про перетворення партії у технічний, підсобний апарат державної влади» тощо. Однак під впливом рішень IX конференції РКП(б), об'єктивних умов діяльності парторганізацій погляди представників «робітничої опозиції» на Україні помітно еволюціонували в бік загальнопартійних оцінок.

Ще одну співдоповідь зробив В. Блакитний, який визнав правильними основні положення доповіді Г. Зінов'єва, а мету свого виступу вбачав у внесенні до неї «українського корективу», тобто врахування специфічних, зокрема, національних особливостей роботи партії в Україні. Поряд з цілком зрозумілими тезами про необхідність єдності партії, її керівної ролі, товариської спайки, зв'язку з пролетарськими масами, В. Блакитний пропонував помилкові й нереалістичні установки на «якнайшвидше стирання національних відмінностей між основними соціальними групами пролетаріату», асиміляцію пролетарських елементів з РКП, які працюють в Україні, «з основним кадром КПУ» тощо.

Від імені донецької делегації зі співдоповіддю виступив Т. Харечко. Він заявив, що група, яку представляє, в основному згодна з положеннями доповіді Г. Зінов'єва, але рішення IX Всеросійської партконференції з питань розвитку внутріпартійної демократії вважає неприйнятними щодо парторганізацій України. У внесених тезах підкреслювалося, що об'єктивна обстановка в республіці і становище в КП(б)У «владно диктують у організаційній політиці лінію жорстокого демократичного централізму з суворою майже військовою дисципліною». Після тривалого обговорення цього питання співдоповідачі зняли свої тези і висловилися за підтримку проекту, внесеного па доповідь Г. Зінов'єва, який і був прийнятий за резолюцію конференції.

В умовах закінчення громадянської війни стрижневим у діяльності КП(б)У ставало господарське будівництво. У доповіді голови Укрпромбюро В. Чубаря був зроблений аналіз тогочасного дуже тяжкого стану головних галузей промисловості. Знекровленим був робітничий клас, погано поставлене продовольче постачання, кадрове забезпечення промислових центрів і перш за все Донбасу. Завдання партійних організацій щодо розгортання господарського будівництва були визначені у запропонованих В. Чубарем тезах. Обговорення носило гострий, проте в основному діловий і конструктивний характер. X. Раковський розкрив внесок Української трудової армії у відбудову промисловості, висловив пропозиції щодо подальшого використання у цих цілях військ, які вивільняються з фронту. М. Іванов зупинився на підвищенні ролі профспілок у відбудовний період, залученні через них до господарської роботи широких мас трудящих. Було у його виступі й помилкове положення про підпорядкування раднаргоспів профспілкам.