РОЗДІЛ V. КІНЕЦЬ РОКУ: МІЖ ВІЙНОЮ І МИРОМ

Так чи інакше, створення комнезамів набрало велетенського розмаху. Згідно офіційних даних, станом на 10 вересня 1920 р. в республіці було створено 6510 КНС (є відомості по 8 губерніях; Поділля й Волинь були окуповані поляками). 10 жовтня їх було вже 7681 (тут відомості наводяться по 11 губерніях). А на 10 листопада кількість організацій досягла 9599[944].

Консолідація в тисячах комітетів представників сільської бідноти стала безперечним досягненням Компартії України, радянської влади, важливою передумовою, водночас — складовою істотного збільшення їх прибічників, надійним знаряддям творення нового ладу.

Важливу роль у справі організації КНС, виробленні напрямків їх діяльності, визначенні конкретних завдань відповідно до місцевих умов, обміну досвідом роботи відіграли волосні, повітові й губернські з'їзди. Наприкінці літа-весни 1920 р. за неповними даними відбулося близько 3000 волосних і районних з'їздів КНС, близько 100 повітових, 3 губернські і 1 Всеукраїнський[945]. На цих з'їздах обговорювалися найважливіші питання політики радянської влади й діяльності КНС; боротьба з інтервентами, білогвардійцями, бандитизмом, зміцнення Червоної армії, продовольче, земельне питання та ін. Делегати з'їздів — представники незаможного селянства — у своїх промовах і рішеннях висловлювали волю домогтися розгрому всіх контрреволюційних сил і повсюдного зміцнення органів диктатури пролетаріату. «Основним завданням робітників і селян, — говорилося в резолюції Хорольського повітового з'їзду комнезамів Полтавської губернії, що відбувся 20 вересня 1920 р., - є: відновлення міцного червоного тилу, повна ліквідація польського і врангелівського фронтів, відбудова зруйнованого народного господарства і нещадна боротьба з усіма ворогами робітників і селян до остаточної перемоги. Перший повітовий з'їзд комітетів незаможних селян постановив об'єднати всі пролетарські сили села і всю сільську бідноту в комітети незаможних селян, які повинні стати опорою Радянської влади на селі і бути додатковими захисниками трудящих мас. Комітети незаможних селян повинні повести найзапеклішу боротьбу з куркулями села, визволити бідняка від впливу куркуля і примусити куркуля підкоритися Радянській владі і перетягти на свій бік трудових середняків на боротьбу проти куркулів. Нагодувати Червону Армію, робітників міста і цим самим прискорити перемогу на польському і врангелівському трудовому фронтах є одним з головних завдань селян і робітників; для виконання якого комітети незаможних селян повинні проявити найактивнішу роботу, відібрати хліб у куркулів і віддати його Червоній Армії, робітникам міста і бідноті села. Всі на боротьбу з польською шляхтою і бароном Врангелем!»[946]

18-22 жовтня 1920 р. у Харкові відбувся І Всеукраїнський з'їзд комнезамів. На з'їзді були присутні 1082 делегати (очевидно, дані уточнювалися, або протягом роботи з'їзду кількість делегатів зростала, оскільки під час відкриття форуму Г. Петровський назвав цифру 967); у тому числі 144 робітники, 890 бідняків і 48 середняків; 298 делегатів були комуністами[947].

Великого значення проведенню з'їзду, визначенню позиції сільської бідноти надавали РКП(б), В. Ленін. Незадовго до форуму (2 жовтня 1920 р.) більшовицький вождь звернувся зі спеціальним листом «До незаможних селян України». Оскільки головним ворогом радянської влади тоді поставала армія П. Врангеля, весь пафос ленінського звернення був спрямований на те, щоб закликати бідніше селянство України надати всіляку допомогу Червоній армії в розгромі решток білогвардійщини[948].

Безпосередньо у переддень з'їзду 16 жовтня В. Ленін направив РНК України і штабу Південного фронту телеграму, в якій накреслив конкретний перелік дій КНС: «У відповідь на Вашу телеграму про незаможників сповіщаю мою думку. Якщо вони дійсно революційні, то треба б вважати програмою «1) колективний обробіток; 2) прокатні пункти; 3) відібрати землю у куркулів зверх трудової норми; 4) надлишки хліба зібрати повністю, винагороджуючи незаможників хлібом; 5) сільгоспзнаряддя куркулів брати на прокат пункти; 6) всі ці заходи проводити тільки при умові успіху колективного обробітку і під реальним контролем». В.Ленін особливо попереджав: «Комуни поставити на останнє місце, бо найбільше небезпечні штучні лжекомуни і виділення одиночок з маси. Крайня обережність нововведень і потрібна перевірка реальності здійснення запроваджуваного»[949].

І Всеукраїнський з'їзд КНС заслухав і обговорив доповіді з місць, про внутрішню і зовнішню політику, про завдання комнезамів, питання земельне, продовольче, про освіту, доповідь про Ризькі мирні переговори з Польщею і ІІІ Інтернаціонал та доповідь про допомогу хворим і пораненим червоноармійцям.

Селянські делегати схвалили продовольчу політику Радянської влади, висловивши впевненість, що при допомозі комнезамів продовольча розкладка буде виконана, і закликали усіх незаможних селян до рішучої боротьби проти куркульства, проти мішечництва і спекуляції[950].

В резолюції у земельному питанні зазначалося, що «основним завданням всієї земельної політики радянської влади є створення умов більш безболісного переходу до усуспільнення праці в землеробстві»[951]. Незаможним селянам земля мала відводитися в порядку землевпорядження в першу чергу, в одному місці, комнезами повинні були організувати її громадський обробіток[952].

І Всеукраїнський з'їзд КНС висунув завдання: налагоджуючи господарське життя «одночасно завдати останнього удару куркулеві для встановлення дійсної диктатури незаможного на селі.

Куркульське господарство повинно бути ліквідовано так само, як і поміщицьке. Земля в куркуля вся повинна бути відібрана, його будинок використаний для громадських потреб, його мертвий реманент переданий на прокатний пункт, його племінна худоба зведена на злучні пункти, або передана біднішим селянам, а сам куркуль повинен бути вигнаний із села, як поміщик вигнаний із свого маєтку.

.. Комнезаможні повинні разом з земельними органами встановити граничну норму трудового землекористування в районі і лишки проти неї передати безземельним і малоземельним, враховуючи господарські можливості трудового господарства і кількість їдоків у ньому»[953].

Делегати закликали усі комнезами взяти найактивнішу участь у культурно-освітній роботі: всемірно підтримувати волосні відділи народної освіти і рішуче не допускати захоплення їх куркулями, завоювати під свій вплив хати-читальні, народні будинки, бібліотеки, просвіти, подавати допомогу школам і дитячим притулкам, сприяти поширенню сільськогосподарських та технічних знань тощо[954].

У резолюції про боротьбу з бандитизмом І Всеукраїнський з'їзд КНС від імені всіх незаможників України заявив, що «боротьба з бандитами — наша справа, справа незаможних селян. Перемога над бандитами хай буде нашою перемогою, перемогою незаможних селян». Форум закликав селян вливатися до військ внутрішньої служби, організовувати оборону своїх кіл, виловлювати і знищувати бандитів[955].

За пропозицією ЦК КП(б)У, ВУЦВК і Раднаркому УРСР для подання допомоги органам Радянської влади і захисту інтересів бідноти в центральних установах, зокрема для контролю за постачанням селян сільськогосподарськими знаряддями, І Всеукраїнський з'їзд КНС обрав Центральну комісію незаможних селян (ЦІКНС) у складі 24 членів і 24 кандидатів[956]. Очолив ЦКНС Г. Петровський[957].

І Всеукраїнський з'їзд комнезамів підвів підсумки періодові їх організаційного становлення й, визначивши завдання, сприяв активізації їх діяльності.

З перших кроків роботи КНС на селі рішуче загострилася класова боротьба. Куркульство, природно, не збиралося легко, без спротиву, а то й без бою, здавати позицій. Воно добре уловлювало й загальну тенденцію: консолідація середняцько-бідняцьких мас, що дедалі вороже налаштовувалася до заможних верств села, вела до неухильного обмеження позицій останніх, поступової їх ізоляції з перспективою втрати власності, повної воєнно-політичної поразки. Тому куркулі «в штики» зустріли організацію й розгортання роботи комнезамів, намагаючись зірвати здійснення земельної і продовольчої політики радянської влади терористичними актами, вбивствами активістів, продармійців, з якими пліч-о-пліч розвивалася діяльність КНС.

Наприклад, у с. Комісарівці Верхньодніпровського повіту на Катеринославщині куркулі, у яких конфіскували 3000 пудів хліба, вбили шість активістів. У селах Текуче Уманського повіту і Раківці Гадяцького повіту на Полтавщині ними було вбито голів комнезамів. А в селі Райтинці Кролевецького повіту на Чернігівщині куркулями разом з головою місцевого КНС було вбито двох його дітей[958]. В Павлоградському, Верхньодніпровському і Криворізькому повітах Катеринославської губернії з травня по вересень 1920 р. куркулі і бандити вбили близько 100 продармійців[959].

Великих куркульських загонів у 1920 р. стало менше, ніж у попередньому році, але дрібних, розсіяних було ще чимало. Вони грабували селян, вбивали активістів, спалювали радянські установи, тероризували, залякували мирних жителів.

З низки місць надходила інформація про те, що куркулям на певний час вдавалося досягти бажаного ефекту. Так з Кременчуцького повіту Полтавщини повідомляли, що «у зв'язку з розвитком бандитизму, в багатьох місцевостях селяни відмовлялись від організації комнезаможів». У Миргородському повіті організація КНС затримувалася «через бандитизм». Як говорилося в документі, надісланому з Кролевецького повіту Чернігівщини, «куркулі агітують проти комнезаможів і навіть активно діють проти їх»[960].