РОЗДІЛ V. КІНЕЦЬ РОКУ: МІЖ ВІЙНОЮ І МИРОМ

Однак значно обширніша інформація про підтримку селянами створення комнезамів і заходів, які ними здійснювалися[961].

Ці тенденції дедалі посилювалися в міру підриву сили куркульства, ліквідації повстанських загонів. Селяни допомагали в обеззброєнні бандитів. Так, 30 вересня повідомлялося про те, що в Одеській губернії «за час походу на куркуля викачано із сіл 10000 нових гвинтівок, 700 револьверів, 700 «обрізів», а у Вознесенькому повіті на той же час «викачано у куркулів 3000 справних гвинтівок, 4500 «обрізів» і 100 наганів»[962].

Про зростання авторитету КНС серед біднішого й дедалі серед середнього селянства доповідали багато промовців на І Всеукраїнському з'їзді комнезамів[963].

А відтак «кількість» невмолимо порушувала баланс настроїв, почала все більше «переходити у якість»: через організацію комітетів незаможних селян підносився політичний вплив найпригнобленіших і найбідніших верств українського села (а це переважаюча маса) і, відповідно, знесилювалися куркульські верстви.

Ситуація на селі доволі швидко змінювалася й стабілізувалася: КНС здійснювали фактичне керівництво життям села паралельно з радами, якісний склад яких вони контролювали, впливаючи на їх політичні і адміністративні функції. Вони були також органами безпосереднього зв'язку між міським робітником і трудящими села, органами зміцнення їх класового союзу.

Паростки нового, соціалістичного в сільському секторі нездоланно росли, тому що вони відповідали життєвим інтересам його трудящих елементів.

Природно, найгострішим, найнагальнішим питанням, на якому концентрувалися зусилля комнезамівців, було продовольче. Від його розв'язання залежала перемога над найлютішим для того часу ворогом — голодом.

Щоб нагодувати трудящих, численну Червону армію (міжнародна обстановка не давала переконливих підстав для масової демобілізації), радянський уряд України, за прикладом радянської Росії, запровадив політику «воєнного комунізму» в усіх галузях життя, в тому числі і у продовольчому питанні. Була введена продрозкладка і заборонена вільна торгівля. У проведенні в життя цього курсу, забезпеченні робітничого класу і Червоної армії хлібом поряд з комнезамами велику роль відіграли робітничі продовольчі загони.

Комітети незаможних селян проводили подвірний облік хліба і продуктів, визначали кількість хліба, який необхідно було залишити селянинові, виявляли лишки на основі класового принципу, розподіляли продрозкладку, брали безпосередню участь у вилученні хлібних лишків у куркулів і здачі їх державі, вели рішучу боротьбу проти спекуляції і мішечництва, задовольняли бідноту тією частиною зібраного за продрозкладкою хліба, яка для цього, відповідно до закону, залишалася в селі. Про активну діяльність комнезамів у продовольчому питанні свідчать численні документи. «Комнезаможі беруть участь у вилученні хлібних лишків у куркулів і в доставці їх на зсипні пункти», — повідомлялося восени 1920 р. у зведенні на ім'я НКВС УРСР із Зіньківського повіту, Полтавської губернії. «Комітети успішно допомагають продзагонам викачувати хліб у куркулів», — зазначалося там же з Ніжинського повіту на Чернігівщині. Вишкинівським КНС Лебединського повіту Харківської губернії було роздано сім'ям червоноармійців і місцевій бідноті понад 300 пудів хліба, у Богданівській волості Павлоградського повіту на Катеринославщині «всі товари, одержувані з міста, розподіляються серед біднішого населення через комнезаможі. Комітети взяли під контроль млини і кузні. Розверстка виконується на класовій основі»[964].

Розгортаючи наступ на куркулів, комнезами відбирали у них землі понад трудову норму, реманент, худобу, перерозподіляли відібрану землю, інвентар і худобу між бідняками і маломіцними середняками. Уже на момент І Всеукраїнського з'їзду КНС комітетами незаможних селян було відібрано у куркулів і передано біднякам 348622 дес. землі[965]. В ряді ж місць, де опір куркульства був особливо запеклим, КНС проводили розкуркулювання, відбирали у куркулів всю землю і все майно і виганяли їх, як ворогів трудового селянства, з сіл.

З вересня 1920 р. почала запроваджуватися система колективної відповідальності за здачу надлишків хліба. Все село поділялося на п'яти- чи десятихатки на чолі з уповноваженим із місцевих жителів. Він розподіляв мануфактуру між дворами, стежив, щоб всі надлишки були здані. Ті, котрі не виконували поставлених перед ними завдань, притягалися до відповідальності[966]. Такий поділ селянських дворів на групи сприяв покращенню обліку хліба, вилученню надлишків, врахуванням запасів кожної сім'ї.

У цей період зі вже випробуваними формами та методами продовольчої роботи з'являються нові. Головною опорою у виявленні резервів хліба став не продзагін, а продовольча агентура. Враховуючи минулі помилки, допущені в попередньому році, було взято курс на спілку з середняком і захист інтересів бідняків. Продрозкладка тривала, але головним методом дедалі ставав тиск на куркуля.

Ще у травні Наркомпрод України розіслав усім продкомітетам телеграму, в якій вказувалося, що в разі невиконання селом плану продрозкладки необхідні: натиск на куркулів із застосуванням військової сили; політичний вплив на решту населення; швидкий розподіл 10 або 25 % зібраного в ході розкладки між незаможниками[967]. При невиконанні розкладки бідняцтву залишалася така кількість продуктів, яка передбачалася нормою.

Це стимулювало збільшення тиску на куркулів, який зрештою набував характеру репресій. Недостатня, з точки зору партійних і радянських органів, рішучість у боротьбі проти заможних верств, невисока активність у здійсненні продрозкладки часом сприймались як нерозуміння потреб моменту, як вияв аполітичності тощо. Так, наприклад, Донецький губком КП(б)У в циркулярній телеграмі за підписом секретаря В. Молотова вимагав від повітових і волосних осередків «.виконувати пропозиції продорганів як бойові накази. розкладку треба буде проводити з усією рішучістю, не спиняючись перед застосуванням якнайсуворіших заходів і репресій аж до взяття заручників, конфіскації майна тих, хто відмовився давати розкладку»[968]. В телеграмі наголошувалося на обов'язковому доведенні продрозкладки до всіх без винятку селянських дворів, незважаючи на рівень їхнього достатку. Телеграма стала підставою для наказу по Олександро-Невському волвиконкому: «Для перевірки наявності хліба у кожного домогосподаря обрати місцевих селян у кожному селі до складу комісії по два чоловіки від кожного кварталу.

На ці комісії та комітет незаможних селян покладається вся відповідальність за виконання продрозкладки, а за невиконання — притягатимуться до суду ревтрибуналу. За несвоєчасне й неповне виконання розкладки будуть взяті заручники й до них будуть застосовані суворі заходи та покарання»[969]. Як приклад, поширення подібних методів стягнення продрозкладки на Україні Донецький губком партії повідомив факти з досвіду Вовчанського повіту Харківської губернії, підтверджуючи, що там було заарештовано 92 куркулів, із них звільнено тільки 66, котрі погодилися віддати хліб державі[970].

В Одеській губернії набула великого поширення практика створення «п'ятірок» і «трійок», які керували кампаніями тиску на куркуля. До складу «трійки» входили перші керівники партійної організації, продкомітету, військовий комісар. «Трійки» створювалися на різних рівнях — губернському, повітовому, волосному. В серпні 1920 р. в губернії розпочався похід на куркуля, до участі в якому залучалися робітники, селянська біднота. Перед цим були звільнені від продрозкладки селяни, чиї наділи не перевищували 3 десятин[971]. Оскільки до цього уряд звільняв від розкладки господарства з площею в 5 десятин землі, то нововведення створювало можливість відносити до категорії куркулів також і середняків, і навіть частину бідняків.

В Одеському повіті застосовувалися реквізиції, було взято 300 заручників, при цьому загинули продзагонівці. Але до 31 серпня план розкладки був виконаний більшістю, а до 15 вересня — всіма волостями. У звіті про ці кампанії було пояснення: «Коли застосували систему репресій, то збирали по 200 тис. пудів за день, а без репресій цю ж кількість хліба за 25 днів»[972]. В Арнаутській волості в наказі «трійки» зазначалося: «Розкладка має бути виконана до 5 вересня 1929 р. Якщо протягом 3-х днів від дня одержання наказу продрозкладка виконуватиметься слабко, то заарештовані від кожного села по 2 куркулі будуть розстріляні й знову заарештований вже кожний десятий за рахунком куркуль від кожного села». Куркулів, котрі не обмолотили зібраний хліб, арештовували[973].

Кампанії натиску на куркуля були повторені у жовтні-листопаді 1920 р. В листопаді з Ананіївського повіту повідомили про деякі зміни в практиці продовольчої розкладки: «Працюємо не на вилучення надлишків, а на виконання розкладки, що правильно. В цілому ряді волостей розкладка виконана сповна, а в Ісаївській — на 75 % вище за повну розкладку як спосіб впливу щодо проведення посівної кампанії. Інтенсивність виконання по 50 тис. пудів за день. Спостерігається цікаве явище, коли населення, виконавши розкладку, не тільки не озлоблюється, а й, навпаки, відчуває свою пов'язаність із Радянською владою, вдоволеність і навіть ніби-то пишається перед іншими виконанням свого обов'язку»[974].

Проте «круті заходи» не завжди приводили до бажаного результату — через посилення спротиву не вдавалося заготувати розрахункову кількість продовольства, в чому переконувалися ті ж партійні й радянські органи. Так, у процесі обговорення продовольчого питання Одеською конференцією КП(б)У 4 листопада 1920 р., зокрема, відзначалося: «У Вознесенському повіті розстріляли 200 чоловік, а результати не кращі, ніж в інших повітах у ході продрозкладки». Або: «Як тільки в Ананіївському повіті була утворена «трійка», почалися бандитизм і повстання». У ряді виступів реально оцінювалося становище на селі. В одному з них зазначалося, що «проведення продовольчої розкладки болюче вдарило по сільському господарству на місцях». В іншому вказувалося, що «руйнувати, стирати на порох куркуля ми можемо, але зберегти сільське господарство не думаємо»[975]. Каральні акції в 1920 р. набули чималих масштабів. Не обмежуючись військовими придушеннями повстанських елементів, з виправною метою створювалися органи примусових робіт. В літературі наводяться дані про обладнання 18 концентраційних таборів, розрахованих на 20 тис. осіб, через які в 1920 р. пройшло 25–30 тис. осіб[976]. Можна припустити, що ними були, передовсім ті, хто був причетний до спротиву владі, повстанства тощо.

Фактів репресивних дій щодо куркульства можна знайти чимало. Вони незаперечні, залучаються з вірогідних джерел. Однак при цьому не можна не звернути уваги на очевидну тенденцію, яку якнайрельєфніше втілив в розділах низки колективних праць плідний дослідник революційної доби, зокрема повстанського селянського руху, В. Верстюк[977]. Найширше й, відповідно, з найбільшою мірою авторської аргументованості його точка зору представлена у фундаментальному двотомнику «Історія українського селянства»[978].